Вживання займенників

Займенники не мають свого конкретного значення. Вони набувають його лише тоді, коли ми їх співвідносимо з певними іменниками, прикметниками, числівниками.

Наприклад, речення: Я п’ю тебе ... твій теплий зцілющий напій — незрозуміле, бо ми не знаємо значення займенників я, тебе, твій. Але все стає на свої місця, коли вводимо в речення іменник: Я п’ю тебе, сонце, твій теплий зцілющий напій. (М. Коцюбинський. “Intermezzo”.) Отже, я — це герой новели М. Коцюбинського, тебе — це сонце, твій — це сонячний.

Щоб значення займенників було зрозумілим, треба правильно користуватися ними.

Займенник у реченні повинен вказувати на рід і число того слова, замість якого його вжито (див. Відмінювання займенників).
1. Поле [середній рід, однина] сховало стежки і дороги. Воно [теж середній рід, однина] лиш котить та й котить зелені хвилі [множина] і хлюпає ними [теж множина] аж в краї неба. (М. Коцюбинський.)
2. От тепер придивляюся я до сучасної молоді [жіночий рід, однина]. Як багато вона [теж жіночий рід, однина] твердіша й просто розумніша від нас. (Г. Хоткевич.)
3. Люблю народ [чоловічий рід, однина], силу якого [теж чоловічий рід, однина] ніхто не зломить. (П. Воронько.)

Не можна допускати, щоб займенник у реченні співвідносився водночас із різними словами.
Наприклад, невдало побудовано такі речення:
1. І піснею сонце віта тракторист, що рідною лине землею. Не зрозуміло, хто лине: пісня, сонце чи тракторист?
2. В’ються жайворонки над ожилими полями, і в небо здіймається їхній спів. Чий спів — жайворонків чи полів?