Для усунення збігів голосних і приголосних українська мова має спеціальні фонетичні засоби.
Фонетичні засоби милозвучності мови
Правило
Приклади
Найуживанішим засобом милозвучності мови є чергування у — в та і — й.
Іноді прийменник у набирає форм ув, уві, вві:
день у день, рука в руку; підняв угору, піднявся вгору; степ і море, море й степ; дощ іде, дощ не йде.
1. Петриків батько був ув економії за корівника. (Остап Вишня.)
2. Стало так легко, як уві сні. (Ю. Яновський.)
У кінці деяких префіксів, прийменників та прислівників можуть додаватись або відкидатися голосні звуки:
відібрати (від + брати), переді мною — перед тобою, знову промовив — знов обізвався, пізніше сталося — пізніш усвідомив.
Прийменник з може мати форми із, зі, зрідка зо:
1. І блідий місяць на ту пору із хмари де-де виглядав. (Т. Шевченко.)
2. Лиш де-не-де прокинеться пташка, непевним голосом обізветься зі свого затишку. (М. Коцюбинський.)
Після приголосних вживаються частки би, же, після голосних — б, ж:
зробив би — зробила б, як же — що ж.
Перед приголосними вживаються форми дієслів на -ся, перед голосними — на -сь.
Але після приголосних завжди пишеться -ся:
дивлюся на воду — дивлюсь у воду; зібралися всі — зібрались усі; повернемося вночі — повернемось уночі.
дивишся, дивиться, дивляться, дивився (і рідше — дививсь).
У дієприслівниках, як правило, виступає форма -сь:
Неподалік сидів товстий лисий джентльмен середнього віку, він приїхав учора ввечері. Аґата Крісті “Дельфійський оракул”.)
Неподалік сидів товстий лисий джентльмен середнього віку, він приїхав вчора ввечері. Аґата Крісті “Дельфійський оракул”.)
Регулюють милозвучність мови розвинені в українській мові паралельні лексичні й граматичні форми типу у – в, і – й: був у тебе - була в тебе; був удома – буду вдома; Василь і Петро – Петро й Василь.
ПІДКАЗКА
Крім гіпотези про глобальне потепління, є ще й інша — про глобальне обледеніння. (Ліна Костенко “Записки українського самашедшого”.)
Крім гіпотези про глобальне потепління, є ще і інша — про глобальне обледеніння. (Ліна Костенко “Записки українського самашедшого”.)
Українська мова різними засобами уникає також збігу приголосних, цьому сприяють чергування у — в, і — й, з — із — зі(зо) тощо: перемагати й жити – перемагать і жить.
ПІДКАЗКА
Голова моя розламувалася, як гора під час землетрусу в Альпах, звідки я повернувся два роки тому. (Володимир Лис “Маска”.)
Голова моя розламувалася, як гора під час землетрусу у Альпах, звідки я повернувся два роки тому. (Володимир Лис “Маска”.)
Найуживанішим засобом милозвучності мови є чергування у — в:був у тебе - була в тебе, мусив утікати, підхопилася вранці.
ПІДКАЗКА
Леді Грейсток лише похитала головою, як і сотні разів перед тим, коли їм доводилося розмовляти на цю тему. (Едгар Берроуз “Тарзанів син”.)
Леді Грейсток лиш похитала головою, як і сотні разів перед тим, коли їм доводилось розмовляти на цю тему. (Едгар Берроуз “Тарзанів син”.)
1. Вираженням милозвучності української мови є передусім чергування голосних і приголосних. Це явище виражається в варіюванні часток же - ж, б - би, лише - лиш, хоча - хоч.
2. Якщо -ся та -сь приєднуються до кінцевого голосного, то перед наступним приголосним уживається -ся, а перед голосним — -сь: почуватися втомленим - почуватись утомленим; зустрічаємося влітку - зустрічаємось улітку.
ПІДКАЗКА
Здавалося, він намірився обійти мис Горн, замість плисти навпростець до берегів Нового Світу. (Жуль Верн “П'ятнадцятирічний капітан”.)
Здавалося, він наміривсь обійти мис Горн, замість плисти навпростець до берегів Нового Світу. (Жуль Верн “П'ятнадцятирічний капітан”.)
Після приголосних завжди вживається -ся: морочиться, умиваєшся, користуються, підносься, ґрунтується, створювався (і рідше, переважно в поетичних текстах, — створювавсь, піднявсь, повернувсь)
ПІДКАЗКА
Якби в Сивого Бобра було трохи більше любові й ласки, він зміг би пробудити у вдачі Білого Ікла його найкращі риси. (Джек Лондон “Біле Ікло”.)
Якби в Сивого Бобра було трохи більше любові й ласки, він зміг б пробудити у вдачі Білого Ікла його найкращі риси. (Джек Лондон “Біле Ікло”.)
Після букв на позначення приголосних уживаються частки би, же, а після літер на позначення голосних — б, ж: хотіла б, така ж, ріс би, росли б, як же, коли ж.
ПІДКАЗКА
Хоча було темно, Іванько впізнав чоловіка, якого бачив не раз, бачив навіть того ж таки дня у ліщині. (Василь Шкляр “Кров кажана”.)
Хоча було темно, Іванько впізнав чоловіка, якого бачив не раз, бачив навіть того ж таки дня в ліщині. (Василь Шкляр “Кров кажана”.)
Хоч було темно, Іванько впізнав чоловіка, якого бачив не раз, бачив навіть того же таки дня у ліщині. (Василь Шкляр “Кров кажана”.)
Допомагають уникнути надмірного збігу приголосних звуків варіанти ж — же, б — би, між — межи, хоч — хоча, щоб — щоби і под.
ПІДКАЗКА
Повертаючись одинцем, Флорізель побачив, як з темряви вийшов чоловік і, шанобливо вклонившись, заступив йому шлях. (Роберт Луїс Стівенсон “Діамант Раджі”.)
Повертаючися одинцем, Флорізель побачив, як з темряви вийшов чоловік і, шанобливо вклонившися, заступив йому шлях. (Роберт Луїс Стівенсон “Діамант Раджі”.)
У дієприслівниках слід писати -сь: повертаючись, залишившись, дивуючись тощо.
ПІДКАЗКА
Я поклав револьвер зі зведеним курком на кришку дерев'яного ящика, за яким ховався. (Артур Конан Дойл “Пригоди Шерлока Холмса”.)
Я поклав револьвер з зведеним курком на кришку дерев'яного ящика, за яким ховався. (Артур Конан Дойл “Пригоди Шерлока Холмса”.)
Створенню милозвучності сприяє чергування з — із — зі (зо) — ізі.
ПІДКАЗКА
У своєму темному, заквітчаному гірляндами костюмі дев'ятнадцятого століття я мав досить кумедний вигляд серед цієї метушливої маси тунік ніжних кольорів. (Герберт Джордж Веллс “Машина часу”.)
В своєму темному, заквітчаному гірляндами костюмі дев'ятнадцятого століття я мав досить кумедний вигляд серед цієї метушливої маси тунік ніжних кольорів. (Герберт Джордж Веллс “Машина часу”.)
Прийменник у вживається на початку речення перед приголосним: У хаті було весело.
