← попередній урок
Зміст
наступний урок →
Особовий займенник я, стоячи в знахідному відмінку (мене) з прийменником про, може мати два значення: "Вони говорили про мене", — цебто мовилося про мою особу, — і "Про мене, що вони собі там говорять", — цебто мені байдуже, що там мовиться. "Про мене, хоч вовк траву їж!" (приказка), — цебто мені байдуже чи мені однаково, хоч буде вовк траву їсти.
Особовий займенник я й присвійні мій, твій, його, її, наш, ваш, їхній часто стоять у знахідному відмінку з прийменником на, відповідаючи російським прислівникам по-моєму, по-нашему: А на мене, — говорю, — то я б із малою дитиною розмовляла. (Марко Вовчок); Панас Кандзюба хвилювався найбільше. — А що? На моє вийшло» (Михайло Коцюбинський); Не вийде, пане ляше, на ваше. (приказка).
Уникайте неправильного чи невиправданого вживання прийменника при, замініть вислови при одній думці, при одній згадці, що мають ознаки кальки, на стилістично кращий варіант: на саму згадку, на саму думку: Материне серце обіллялося жалем на саму думку, що дитина мерзла. (Михайло Коцюбинський.)
За українською мовною традицією дійова особа в реченні, виражена особовим займенником, повинна стояти у називному відмінку, а не в орудному, як у російській мові: мною запроваджено – я запровадив, нами запропоновано – ми запропонували, вами доведено – ви довели.
Особовий займенник середнього роду воно може відповідати роду того іменника, якого він заступає ("Послухає моря, що воно говорить". — Т. Шевченко), а в деяких випадках може й не відповідати, заступаючи іменники чоловічого або жіночого роду: "Та де ж таки йому за писаря ставати? Воно ж таке молоде та дурне" (Словник Б. Грінченка). Тут займенник воно поставлено замість іменника чоловічого роду, щоб висловити тим певну зневагу. "Куди їй заміж? Хто її візьме? Таке ж воно недорікувате, ще й негарне до того" (з живих уст). У цій фразі займенник воно виступає замість іменника жіночого роду з тих же причин.
Займенник воно може заступати іменники чоловічого й жіночого роду також для того, щоб висловити ласкаве чи пестливе ставлення до когось: "Гомонить він до мене, а я усе мовчу. Воно поміж народом пленталось, та й бачило доволі… говорить до мене, а я усе соромлюсь" (Ганна Барвінок). Уживають цього займенника й тоді, коли мовиться про невідому, лиху особу: "Чую — а воно вже в комору залізло й шарудить там" (із живих уст).
Займенник воно може й не заступати іменників, виконуючи в реченні функцію частки, відповідно до російського слова это у висловах типу что это за штука: "А що ж воно таке?" (Леся Українка); "І що воно за серце отаке дурне: яких подруг знайшла — Ониську та бабу Середиху" (А. Головко).
Стосовно осіб, які не беруть учать у мовленні, використовується займенник їхній (чий?), а займенник їх (кого?, чого?, що?) є похідним від родового або знахідного відмінка займенника вони: їх їхнє обладнання, надійшли їх їхні висновки, реалізовано їх їхню продукцію.
І що, і який, і котрий приєднують підрядні речення незалежно від категорії живого й неживого.
Коли саме слід ставити той чи той займенник із цих трьох — що, який, котрий? Дехто вважає, ніби відповідно до російського слова который треба скрізь на початку підрядного речення ставити тільки займенник що, наприклад: "Людину, що стояла на розі вулиці, я вже десь бачив", — а займенниками який (яка, яке) й котрий (котра, котре) можна користуватись тільки в запитаннях: "Яка в тебе мета?», «Котра зараз година?". Іншим здається, що займенник який стосується тільки речей, а котрий — людей, тимчасом як займенника що можна, мовляв, уживати однаково до людей і до речей тощо.
Усі ці здогади не мають під собою реального ґрунту. Справді, вживаємо що до людей і до речей: "Біжи, коню, біжи, ворон, з гори кам’яної до тієї дівчиноньки, що чорнії брови" (народна пісня); "Дай мені сокиру, що в коморі лежить" (із живих уст). Те саме можна сказати й про займенник який: "Який їхав, таку й стрів" (М. Номис); "Край дороги, якою котився віз, лежав білий пісок і пересипався на вітрі" (М. Коцюбинський). І точнісінько те саме можна повторити про займенник котрий: "Та нещаслива та дівчинонька, котра любить козака" (народна пісня); "Або погибель, або перемога, сі дві дороги перед нами стане… Котра з цих двох нам судиться дорога?" (Леся Українка).
Займенник котрий (-а, -е) може бути синонімом до якийсь (якась, якесь): "Поклав би на місці, як пса, нехай би зваживсь котрий!" (М. Коцюбинський).
В українській мові є й займенник которий — тотожний до котрий, але його майже не чуємо в сучасній літературній мові, тимчасом як у нашій класиці й фольклорі він траплявся часто: "Часом несподівано до мене забіжить котора дівчина з будинку" (Марко Вовчок); "Которий би міг турчин-яничар сей сон одгадати, міг би йому три гради турецькії дарувати" (історична дума).
← попередній урок
Зміст
наступний урок →
Слід запам’ятати оригінальний український вислів із прийменником на та означальним займенником самий у знахідному відмінку — на саму згадку, на саму думку: «Сухі губи в Маланки стиснулись од болю, на саму згадку» (М. Коцюбинський), — замість якого іноді помилково пишуть: при одній думці, при одній згадці.
У розділі про іменники ми вже принагідно бачили, що за українською мовною традицією дійова особа в реченні, виражена іменником чи займенником, звичайно стоїть у називному відмінку, а не орудному, як часто буває в російській мові. Недобре звучить по-українському така, наприклад, фраза: «Головну увагу мною приділено таким явищам», — а слід: «Головну увагу я приділив таким явищам». Так само неприродно звучить цитований уже вислів з одного сучасного оповідання: «Щось нове, не звідане нами», — замість якого краще сказати: «Щось нове, що не звідали ми (чого не зазнали ми)». Візьмімо речення з твору С. Васильченка: «Такого отруйного нуду ніколи не зазнавав я, як тої пам’ятної травневої ночі», — і подивімося, що з нього вийшло б, якби письменник поставив дійову особу я, в орудному відмінку, як те зробив автор попереднього вислову: «Такого отруйного нуду ніколи не зазнано мною, як тої пам’ятної травневої ночі». Речення втратило свою природну еластичність і стало незграбне…
Займенник їх звичайно є родовим або знахідним відмінком множини від займенника вони: «Товкло б їх отак головами!» (М. Рубашов). Цей займенник трапляється іноді й у функції присвійного займенника, тотожного до займенника їхній: «На їх окраденій землі» (Т. Шевченко). Проте нині в художній літературі й живому народному мовленні перевага надається присвійному займеннику їхній: «Батьки ніколи не знають того, що одбувається в душі їхніх дітей» (А. Кримський); «Їхня кров ще гаряча на ранах, їхні рани горять ще в огні» (О. Олесь).
Щоб уникнути зайвого паралелізму, який не поширює наших мовних можливостей, а, навпаки, створює плутанину, краще в нашій поточній усній і писемній мові додержуватись присвійного займенника їхній: «У їхній стороні й зимою сонце» (Леся Українка).
Конструкція при одній думці (згадці) є нехарактерною для української мови, стилістично краще: на саму думку, на саму згадку.
Замініть нехарактерну для української мови конструкцію по-її… на стилістично кращий варіант: на її..
Дійова особа в реченні, виражена особовим займенником, повинна стояти у називному відмінку, а не в орудному: мною доведено – я довів, ними втілено – вони втілили.
Всі вправи
(На головну сторінку)
Іменники
Частина 1
Іменники
Частина 2
Прикметники
Частина 1
Прикметники
Частина 2
Прикметники
Частина 3
Дієслова,
що керують іменниками в певних відмінках
Дієслова
Частина 2
Дієслова
Частина 3
Дієслова
Частина 4
Дієслова
Частина 5
Дієслова
Частина 6
Дієприкметники
Числівники
Прислівники
Прийменники, сполучники, частки