← попередній урок
Зміст
наступний урок →
Кидатися в очі упадати в очі (в око), убирати очі - привертати увагу; подобатися комусь: Щоразу впадали йому в око поодинокі берізки... (Павло Загребельний.)
Байдуже ніхто не міг пройти повз Оверка, усім впада в око розкішний паруб’яга. (Костянтин Гордієнко.)
Користуватись успіхом мати успіх - зажити популярності; мати славу: Твір мав успіх у глядача.
В українській мові лексеми користуватися, користатися, користати мають вузьке поле застосування: вказують на дістання якоїсь користі чи прибутку: Довелося їм користуватись тією хатою. (Панас Мирний.)
Листати гортати, перегортати, перегортувати - перекидаючи сторінки, швидко, поверхово прочитувати, переглядати (книжку, рукопис і т. ін.): Марта вдавала, що спить, а він гортав книжку, закривши нею лице, хоч видно було, що не читав. (Михайло Коцюбинський.)
Мусити - має своїм обов'язком робити щось, мати якусь якість, властивість; крайній ступінь потреби: Тепер така пора, що людина мусить людині помагати. (Іван Франко.)
Там, де мовиться про бажаність, обов’язок щось зробити, треба ставити бути повинним: Слово, моя ти єдиная зброя, ми не повинні загинуть обоє! (Леся Українка.)
Не слід забувати й таких висловів у нашій мові: мати щось зробити, належить, годиться, слід, варто, треба.
Нагадувати - відтворювати в пам'яті минулі події, явища, образи і т. ін.; згадувати: Матросова пісня нагадала йому [Кобзареві] рідну пісню про сірому-сироту. (Панас Мирний.)
Cкидатися, бути схожим, бути подібним - здаватися схожим на кого-, що-небудь: Іван ніс на плечах весла і скидався на рибалку. (Михайло Коцюбинський.)
Нервувати - приводити кого-небудь у стан нервового збудження, роздратування; прикро вражати чим-небудь: Ольга нетерпляче прикусила губу. Короткі, нескладні відповіді дівчини нервували її. (Іван Микитенко.)
Нервуватися - перебувати в нервовому, збудженому стані: Бжеський нервувався і, чекаючи на відповідь, роздратовано тарабанив пальцями по столу. (Зінаїда Тулуб.)
Носити - нести кого-, що-небудь – із значенням повторюваності, тривалості цієї дії: Блукав я по світу чимало, Носив і свиту і жупан… (Тарас Шевченко.)
Зватися, мати назву - характеризуватися яким-небудь словом, позначенням: Село, до якого ми під'їжджали, звалося Синій Вир. (Семен Журахович.)
Одягати можна одежу: сорочку, штани, спідницю, костюм, плащ, пальто тощо; забезпечувати одягом кого-небудь чи покривати поверхню чогось: Туман одягає дерева.
Батько з шкури ліз, щоб одягти Раїсу не гірш од попівен. (Михайло Коцюбинський.)
Надівати - приладжувати, прикріплюватищось на комусь, чомусь або до когось, чогось; надівають шапку, окуляри, намисто, аксесуари, наручники, збрую на коня: Надіває [Храпко] окуляри, бере перо, папір, примощується писати. (Панас Мирний.)
Узувати, обувати - надівати на ноги взуття: На, хоч мої старі чоботи узуй... (Панас Мирний.)
Питатися - звертатися до кого-небудь із запитанням, намагаючись довідатися про когось, щось. Дієслово питатися в українській мові стоїть завжди в особовій формі: Щоб жить — ні в кого права не питаюсь. (Павло Тичина.)
Питається постає (виникає) питання, спитати б - ставати актуальним, першочерговим, набувати в певних умовах дуже великого значення: Подряпавши тіло, видерлася Сахно на той бік [загорожі]... Тепер поставало питання, як вернутися назад. (Юрій Смолич.)
Підозрівати, підозрювати, запідозрювати - допускати причетність кого-небудь до чогось негативного; сумніватися у порядності, чесності, відданості: Брат якийсь ніби наполоханий, заїкуватий, дивиться скоса, немов вічно підозріває когось у чомусь. (Іван Франко.)
Гадки не мати, на думку не спадати – не думати зовсім, не звертати уваги, не турбуватися: Діточок приодягну; на зиму дровець роздобуду і усього придбаю, і будемо жити, гадки не маючи. (Григорій Квітка-Основ'яненко.)
← попередній урок
Зміст
наступний урок →
«Кидається в очі низька успішність учнів з алгебри й геометрії та англійської мови», — читаємо в протоколі обстеження одної школи. Тут виділений вислів скальковано з російського бросаться в глаза. Але в цьому не було ніякої потреби, бо є природний український — упадати (упасти) в очі: «Вона мені й тоді ще в око впала, що яке то молоде й хороше, та нещасливе» (Ганна Барвінок); «Коли раптом упала мені в очі невелика пожовкла і пошарпана книжечка» (Леся Українка); «Щоразу впадали йому в око поодинокі берізки…» (П. Загребельний); «В око ще одна купецько-чиновнича прикмета впадала…» (О. Ковінька).
Є ще близький до попереднього вислів убирати очі: «Кожух такий, що очі вбирав» (С. Руданський); «Червоне поле в білих розводах очі вбирало» (К. Гордієнко). Цей вислів виступає тільки в позитивному плані, тимчасом як перший — упадати в очі — може мати позитивне й негативне забарвлення: «упадає в очі низька успішність».
Раз у раз у рецензіях, де пишеться про успіх якогось артиста чи художнього колективу, бувають вислови: «Виступ співака користувався незмінним успіхом»; «Танцювальний ансамбль Вірського користується в Парижі величезним успіхом»; «Артист користується увагою».
Чи слушно вдаватися в таких випадках до дієслова користуватися, як у російській мові до відповідного дієслова пользоваться. Ні, в українській мові дієслова користуватися, користатися, користати мають вужче поле застосування, справді вказуючи на одержання якоїсь користі чи прибутку: «І благо тому чоловікові, котрий користується з сього світла» (Г. Квітка-Основ’яненко); «Прикро, але поки що доводилося користатися допомогою товаришів» (М. Олійник); «Не штука, хлопче, сто штук знати! А штука є: з одної користати» (Ю. Федькович); «Користую милим часом» (Леся Українка).
Такому російському вислову, як пользоваться дурной репутацией, відповідають українські: недобру славу мати, в неславі бути; російському пользоваться славой (успехом) — український мати славу (успіх).
У наведених на початку фразах дієслово користуватися було б до речі тільки в тому разі, коли б ми хотіли сказати, що співак зі свого виступу мав ту чи іншу користь, так само як і танцювальний ансамбль Вірського; раз про це тут і мови нема, то треба було висловитись так: «Виступ співака мав незмінний успіх», «Танцювальний ансамбль Вірського має величезний успіх» (або «визначається великим успіхом»), «Артист привертає увагу».
«Листає протяг потемнілі книги», — читаємо в одному сучасному вірші, хоча давно відомо, що сторінки книжок і журналів не листають, а гортають, перегортають, перегортують: «Він жадібно почав гортати в букініста сторінки книги» (П. Тичина); «Перегорни ще сторінку і там побачиш» (із живих уст). Таке, ніби нове, слово листати аж ніяк не можна вважати за неологізм, бо його скальковано з російського дієслова листать і свідчить воно не про творчі пошуки автора, а про брак доброго знання української мови, отже, не збагачує її на ще одне слово, а засмічує.
У повсякденному усному мовленні, ба навіть у художніх творах дієслово мусити витискує останнім часом інші, більш підхожі для того чи іншого випадку дієслова. Кажуть, наприклад: «Я мушу сьогодні прийти до вас поговорити про всяку всячину», — коли тут краще було б сказати: «Я маю сьогодні прийти до вас…» Чому саме так? А тому, що дієслово мусити вказує на крайній ступінь потреби («Татари мусили відступити назад, щоб не замочити капців». — М. Коцюбинський), а яка тут крайня потреба, коли хочуть говорити про всяку всячину! Інша річ, коли йдеться про щось серйозне, поважне, — тоді треба сказати: «Я мушу до вас прийти в одній невідкладній справі».
Так само не на своєму місці стоїть форма дієслова мусити в реченні: «Усі робітники мусять знати правила техніки безпеки», — бо тут теж ідеться не про крайній ступінь потреби, а лише про обов’язок чи бажаність чогось. У таких випадках більше підходять слова належить, годиться, треба та інші або сполука бути повинним, яких і треба вживати: «Усім робітникам належить (годиться, слід, варто, треба) знати правила…»
Якщо такої категоричності потреби чи обов’язку нема, тоді треба користуватись висловом із дієсловом мати: «Підвода мала приїхати до Кам’яного вночі» (І. Нечуй-Левицький); «Ось слухайте, щось маю вам сказать» (Є. Гребінка).
Великого навантаження часом надають молоді письменники й журналісти дієслову нагадувати, поширюючи його значеннєві функції: «Низенький, білобровий, з невеликим, як кулачок, обличчям, Ілько Голубчик нагадував тепер настовбурченого горобця»; «В цей час скеля нагадує давню, як дума, вежу»; «Видзвонювала по камінню вода, нагадуючи дзвінкий дитячий лемент».
Наша класика й народне мовлення вживали дієслова нагадувати тільки в розумінні «відтворювати в пам’яті», а не «створювати в уяві образ», як це зроблено в наведених сучасних фразах: «Смерті сподіваюсь, а ридаю, мов дитина, як я нагадаю Катерину» (Т. Шевченко); «Нагадаєш же мені, щоб я не забула, що мати веліли» (Словник Б. Грінченка). Якщо треба було висловитися, що зовнішній вигляд чогось створює в уяві певний образ, тоді українські класики й народне мовлення шукали інших слів: «На вершині й ворона скидається на орла» (приказка); «А дитяточко, нівроку йому, гарненьке; на неї трохи скинулося, а трохи на батька» (Панас Мирний); «Вона була схожа на Нимидору» (І. Нечуй-Левицький); «Ой, як же ви подібні до мого покійного брата!» (з живих уст).
З уваги до наших мовних традицій авторам наведених на початку фраз треба було написати: «Ілько Голубчик був тепер подібний до настовбурченого горобця»; «Скеля скидається на давню, як дума, вежу»; «Видзвонювала по камінню вода, подібна (чи схожа) на дзвінкий дитячий лемент» (або: «Подібно до дзвінкого дитячого лементу, видзвонювала по камінню вода»).
Дуже часто, надто в деяких південних говорах, уживають слова нервувати в невластивому йому значенні: «Він цілий день нервує й ніяк не може заспокоїтися». Нервувати людину може хтось інший, а не вона саму себе: «Особливо це чомусь нервувало, непокоїло Никанора» (І. Ле). Коли треба висловитися, що людина перебуває в збудженому, нервовому стані, тоді слід послугуватись дієсловом нервуватися: «Руднєв щогодини запитував Ковпака про хід роботи і, одержуючи невтішні відповіді, нервувався» (П. Воронько).
«Ця вулиця носить ім’я Кобзаря»; «Театр заслужено носить славне ім’я корифея української сцени», — чуємо часто в промовах і читаємо в газетних статтях.
Дієслово носити має в українській мові точно визначений зміст: «Ненагодоване і босе сорочку до зносу носить» (Т. Шевченко); вживають його також у переносному значенні, в образних висловах, де мовиться про рух, дію: «Таки явивсь! Де тебе носило так довго?» (Леся Українка); кажуть і про коней: «Мене коні не раз носили» (Словник Б. Грінченка), — або в розумінні «підіймати», відповідно до російського слова вздымать: «Кашель носив його груди» (і. Франко). Але це дієслово в українській мові не пов’язують із речами нерухомими, які не можуть щось нести. Коли говориться про найменування вулиці чи якогось закладу, тоді вживають дієслова зватись або мати назву. «На нашому заводі, що зветься «Світлий шлях», вона одна працює на чотирьох станках» (Г. Бойко); «Ця вулиця має назву Першого травня» (з живих уст).
Дієслова одягати й надівати — не зовсім тотожні, як то здається тим, хто каже: «Одягни шапку»; «Дід одяг окуляри». Одягати можна одежу: сорочку, спідницю, пальто, кожух тощо («Степан сідлає коня, свого товариша, й жупан одягає». — Т. Шевченко; «Одягли в нову одежину, як панночку». — Панас Мирний), — а шапку й окуляри надівають: «Що це за дівчина? Де вона взялася в нашому селі? — думав молодий Джеря, надіваючи шапку і перекидаючи свитку через плече» (І. Нечуй-Левицький); «Надівши сині окуляри, він сів під грушею» (І. Нечуй-Левицький). Узуття — чоботи, черевики, калоші тощо — взувають: «Сніг рипів під Раїсиними ногами (калоші вона забула взути)» (М. Коцюбинський); «Він швиденько одягнув пальто, взув калоші» (А. Шиян), — обувають: «червоні чоботи обула» (І. Котляревський).
«Збудували вони такий великий будинок, а питається — для кого, хто в нім жити буде?» — читаємо в газеті, й відразу впадає в очі слово питається, недоречне тут у такій формі, ніби автор статті буквалістично переклав російську фразу «а спрашивается — для кого».
Дієслово питатися в українській мові стоїть завжди в особовій формі: «Посіяно, поорано, та й нікому жати, питається син матусі: — Що будем діяти?» (народна пісня). У тих випадках, де мовиться, що виникає питання відповідно до російського безособового спрашивается, треба писати постає (виникає) питання: «Після огляду виставки мимоволі постає те ж прикре питання, що виникає іноді після читання деяких романів та повістей…» (О. Довженко), спитати б: «Він усе мудрує над книжками, а спитати б: чи їстиме він із того хліб?» (із живих уст).
Отож, у газетній фразі треба було написати: «…а спитати б — для кого…»
На жаль, ця помилка дуже часто трапляється в наших журналістів.
Дієслова підозрівати, запідозрювати означають українською мовою «припускати вчинення злочину чи якоїсь недоброї дії»: «Підозріваю, що він — підкуплений» (І. Франко); «Пам’ятайте ж, спокійніш дивіться, щоб не запідозріли» (Марко Вовчок).
У сучасній усній і писемній мові цим дієсловам надають невластивого значення: «Він не запідозрював того, що його «Світлана»1 вже розвила найвищу швидкість». Тут нема кого чи чого запідозрювати в чомусь, а тому треба вдаватись до інших українських висловів: гадки не мати («Не журиться Катерина і гадки не має». — Т. Шевченко), на думку не спадати («Мені й на думку не спадало, що вона вже все знає». — З живих уст).
1Моточовен
Всі вправи
(На головну сторінку)
Іменники
Частина 1
Іменники
Частина 2
Прикметники
Частина 1
Прикметники
Частина 2
Прикметники
Частина 3
Дієслова,
що керують іменниками в певних відмінках
Дієслова
Частина 2
Дієслова
Частина 3
Дієслова
Частина 4
Дієслова
Частина 6
Дієприкметники
Числівники
Займенники
Прислівники
Прийменники, сполучники, частки