Візьмімо такий уривок із художнього твору одного з відомих стилістів сучасної української прози М. Стельмаха:
«І тепер, проживши піввіку, я згадую далеке вечірнє стависько, потемнілі в жалобі трави, що завтра стануть сіном, велетенські шоломи копиць, останній срібний дзвін коси і перший скрип деркача, і соняшник вогника під косарським таганком, і пофоркування невидимих коней, що зайшли в туман, тонкий посвист дрібних чирят, що струшують зі своїх крилець воду, і дитячий схлип річечки, в яку на все літо повходили м’ята, павині вічка, та й не журяться, а цвітуть собі. І над усім цим світом, де пахощі сіна злегка притрушує туман і дух молодого, ще не затужавілогозерна, сяють найкращі зорі мого дитинства. Навіть далекий вогник на хуторі біля містка теж здається мені зорею, що стала в чиємусь вікні, щоб радісніше жилося добрим людям… І здається мені, що, минувши потемнілі вітряки, я входжу в синє крайнебо, беру з нього свою зірку та й навпростець полями поспішаю в село. А в цей час невидимий сон, що причаївся в узголов’ї на другому покосі, торкається повік і наближає до мене зірки».
У цьому довгому уривку ми бачимо низку підрядних речень: що зайшли в туман, що струшують зі своїх крилець воду, що стала в чиємусь вікні, що причаївся в узголов’ї на другому покосі, — а крім того, дієприкметники з суфіксом -л-: потемнілі, не затужавілого. Уявімо собі, який вигляд мав би цей уривок у перекладі російською мовою. Можна напевно сказати, що всі ці підрядні речення, замість описових конструкцій що зайшли, що струшують, починались би активними дієприкметниками: зашедшие в туман, стряхивающие со своих крылышек воду, ставшая в чьем-то окне, притаившийся в изголовье; українські дієприкметники з суфіксом -л- було б замінено російськими активними дієприкметниками з суфіксом -вш-; зворотам потемнілі трави, потемнілі вітряки відповідали б потемневшие травы, потемневшие мельницы, а звороту не затужавілого зерна — не затвердевшего зерна. Чом так відрізняються граматичні форми українського оригіналу й російського перекладу? Тому що форм активних дієприкметників із суфіксами -ущ-, -ющ-, -ящ- і -вш- немає в українській мові, й письменник мусив удатись до описової форми на зразок що зайшли або до дієприкметників із суфіксом -л- — потемнілі, затужавілі.

Часто можна натрапити на таке оголошення: «Бажаючі взяти участь в екскурсії, повинні записатися в місцевкомі». Ми знаємо з попереднього, що форма активного дієприкметника не належить до рис української мови, а тому треба добрати способу, щоб уникнути в наведеній фразі штучного дієприкметника бажаючі. Як це зробити?
Можна, як ми бачили вже, вдатись до описової конструкції: «Усі, що (котрі, які) бажають узяти участь в екскурсії»; можна, не міняючи змісту фрази, висловитись по-іншому, підшукавши відповідний прикметник. Узяти хоч би прикметник охочий — він цілком відповідає тому поняттю, що його намагались висловити автори оголошення незграбним утвором бажаючий: «В козацькому таборі по-старому не чути було ні співів, ні криків, не виїжджали з табору охочі молодці помірятися з паном козацькою силою» (Я. Качура). Цим прикметником можна передати думку й у згаданому оголошенні: «Охочим узяти участь в екскурсії слід записатися в місцевкомі».

В Україні, зокрема в Криму і Карпатах, щороку відпочиває багато трудящих у різних будинках відпочинку, а наші газетярі й досі не можуть знайти путнього відповідника до російського слова отдыхающий і пишуть: «У цьому будинку дуже кепсько організовані розваги відпочиваючих: не буває екскурсій, змістовних лекцій, самодіяльних концертів».
У цій фразі також можна легко обминути невластивий українській мові активний дієприкметник відпочиваючих, що виконує тут функцію іменника. Для цього треба вжити від дієслова відпочивати іменника відпочивальник: «…організовано розваги відпочивальників». Від цього фраза набуває більшої стрункості, ніж коли побудувати її з підрядним реченням: «…розваги тих, що відпочивають».
Проте словом відпочивальник не можна безоглядно послугуватись. Воно буває доречним тільки тоді, коли виконує в фразі функцію іменника, цебто втратило характер дії. Але можуть бути випадки, коли наявність дії треба зберегти, наприклад, як перекласти українською мовою таке російське речення: «Отдыхающие во время обеденного перерыва рабочие слушали интересную лекцию»? Тут слово відпочивальник не підійде, бо йдеться не про тривалий відпочинок, як то буває під час відпустки в будинках відпочинку, а лише про короткий, тимчасовий перепочинок, у якому нюанс дії треба зберегти, отож фразу слід перекласти або підрядним реченням: «Робітники, що (котрі, які) відпочивали під час обідньої перерви…», — або дієприслівником: «Відпочиваючи під час обідньої перерви, робітники…».

«У нашому колективі не повинно бути відстаючих!» — читаємо в районній газеті й бачимо потребу виправити неприродне для української мови слово відстаючих. Можна виправити на описову форму: «У нашому колективі не повинно бути тих, що (котрі, які) відстають», але можна обійтись і без неї, взявши прикметник відсталий: «У нашому колективі не повинно бути відсталих».

«Тут треба знаючої людини» — прочитали ми в одному оповіданні, де автор допустився подвійної помилки, незугарно переклавши російську фразу: «Здесь нужен знающий человек». Передусім упадає в очі невластива українській мові форма активного дієприкметника — знаюча, а по-друге, її створено від дієслова знати, хоча треба виходити від дієслова знатися, цебто — «тямити на чомусь».
Цю фразу можна було б замінити описовою формою: «Тут треба людини, що (яка, котра) знається (розуміється, тямить)», а можна, скористувавшись близькими за значенням прикметниками, й так висловитися: «Тут треба тямущої (тямучої, тямовитої, тямкої) людини».

До наших нових словників поряд із природним, милозвучним словом панівний проник дієприкметник пануючий: «У Чорному морі спостерігається складна система течій, обумовлена дією різних сил, в основному — пануючими вітрами» («Колгоспне село»); «Панівним класом у Київській Русі були феодали: князі і бояри» («Історія української літератури»). Між цими двома словами нема ніякої значеннєвої різниці, слово пануючий суперечить духу нашої мови, тому слід, виходячи з мовних традицій, завжди додержуватись тільки слова панівний: панівна думка, панівна висота, панівні вітри тощо.

«В руках у нього була «авоська», неодмінна супутниця всіх подорожуючих», — написав один автор повісті для школярів, не замислюючись над тим, як важко вимовити по-українському це, ніби українське, слово. А тим часом цю фразу він міг би написати й правильно, звернувшись до описової форми: «У руках у нього була сіточка, неодмінна супутниця всіх, що (котрі, які) подорожують», — або скористувавшись прикметником подорожній: «Була сіточка, неодмінна супутниця всіх подорожніх».

«На вечорі виступили з читанням своїх творів початкуючі письменники», — надруковано в газетній замітці, автор якої не знає, що відповідно до російського вислову начинающий писатель (художник, композитор тощо) в сучасній українській літературній мові вживається слово початківець: початківець-письменник, початківець-художник, початківець-композитор і т. ін. «Опублікування першої книги початківця — свято не тільки для читача, для літератури, для молодого автора, але й для старшого письменника». — Ю. Смолич.

Слово працюючий трапляється в значеннях активного дієприкметника («Працюючий на новому верстаті робітник не був добре обізнаний із його властивостями»), прикметника («Велика увага приділяється навчанню працюючої молоді») та іменника («Літо — найкраща пора для відпочинку працюючих»). Але ні в першому, ні в другому, ні в третьому значеннях воно не дається до використання. Ми бачили вже, що цей дієприкметник можна, нітрохи не порушуючи загального змісту, замінити дієприслівником: «Працюючи на новому верстаті, робітник не був добре обізнаний із його властивостями»; можна висловити цю фразу й описовою конструкцією: «Робітник, що (котрий, який) працював на новому верстаті, не був добре обізнаний із його властивостями». Замість слова працюючий у значенні прикметника можна скористуватись відомим прикметником трудящий (або трудовий): «Трудяща ластівка край берега літала» (Л. Глібов); отож у другому реченні треба написати: «Велика увага приділяється навчанню трудящої (трудової) молоді». Слово трудящий можна ставити й у значенні іменника: «Літо — найкраща пора для відпочинку трудящих».
Не слід забувати й інших іменників, що цілком можуть замінити форму працюючий: трудівник («Це, напевне спросоння обізвався дятел, невтомний трудівник». — М. Стельмах; «Моя хвала трудівникам незнаним…» — П. Грабовський; «Налагоджуємо культурний зв’язок свідомості мільйонів трудівників». — В. Еллан); трудар («Ми в комсомольській бригаді вийшли в степ на зорі — юні, веселі і раді вільних полів трударі». — П. Воронько), трудяка («… я сів у тритонку до шофера Н. …Це був справжній трудяка». — О. Довженко); працівник («Працівники заповідника мали що показати нашій вибагливій екскурсії». — І. Ле).
Іменник працівник буває й відповідником російського работник «Величезну кількість працівників преси можна було тут бачити тільки в перші дні процесу». — Я. Галан. Іноді помилково замість слова працівник уживають іменник робітник: «Серед робітників цього науково-дослідного інституту є кілька кандидатів і докторів наук». Слово робітник позначає трудівника тільки фізичної праці, а працівник — і фізичної, й розумової. Є ще іменник співробітник, який відповідає російському сотрудник і є близьким за значенням до українського працівник — «трудівник розумової праці». Отож, у помилковій фразі слід було сказати: «Серед працівників (або — співробітників) цього науково-дослідного інституту…».

«Ви стрибатимете, а я… поблизу їздитиму, рятуватиму втопаючих», — читаємо в одному сучасному оповіданні. У цій фразі дієприкметник утопаючий виконує функцію іменника; але це слово часто трапляється й з функцією дієприкметника: «Утопаючий Іван хапався посеред річки за будь-що». У цьому випадку активний дієприкметник утопаючий звучить неприродно. Цю фразу можна перебудувати, зберігаючи її зміст, удавшись до описової конструкції з підрядним реченням: «Іван, що втопав (котрий, який утопав…)», — або послугуючись дієприслівником: «Утопаючи, Іван…».
Але візьмімо ще таку фразу: «Утопаючий хапається за соломинку». Можна, звісно, й тут скористуватись описовою конструкцією: «Той, що втопає (котрий, який утопає), хапається…», — або й дієприслівником: «Утопаючи, хапається…», — але це трохи змінює зміст фрази, бо тут слово утопаючий виступає в ролі іменника, а не дієприкметника. Чому б у такому випадку не вжити українського іменника від дієслова утопати — утопальник, як це вже робили, творячи від дієслова відпочивати іменник відпочивальник? Далебі, непогано виходить: «Утопальник хапається за соломинку».
Усе це можна сказати й про слово-синонім потопаючий: «Щури перші тікають із корабля, що (котрий, який) потопає», — замість «із потопаючого корабля»; «Дівчина, потопаючи, кілька разів ще виринала на поверхню води», — замість «потопаюча дівчина». Від дієслова потопати можна також утворити іменник потопальник: «Потопальник щиро дякував за порятунок». До речі, є іменник потопельник — відповідник російського утопленник, що бачимо й у нашій класичній літературі: «…закинуте, глухе містечко лежало, як потопельник, у чорному баговинні» (О. Слісаренко); «Худа печаль і довга туга, мов потопельник, попливла» (М. Бажан).

У нашому поточному мовленні слово хвилюючий рідко трапляється в ролі активного дієприкметника, як у цій фразі: «Колись хвилюючі багатьох слова нині втратили свою первинну силу», — де треба правильно висловитись так: «Слова, що (котрі, які) колись хвилювали багатьох…» Це слово виступає раз у раз у значенні прикметника, що, хоч і створено його від дієслова хвилювати, втратив характер дії: «Художник майстерно показав у своїй картині хвилюючий прояв материнської любові»; «Третя частина книжки — це хвилююча розповідь про подвиг»; «Хвилююча краса тут сприймається серцем будівника».
Не тільки з стилістичних міркувань, а й щоб не набридати читачеві або слухачеві й не пантеличити їх цим незграбним словом, яке рябіє на сторінках журналів, газет, а іноді й художніх творів, слід звертатись до природних прикметників: зворушливий («В оповіданні про ясні дні дитинства було щось зворушливе». — Переклад із М. Горького), бентежний («Якийсь теплий, бентежний сум стискав її серце». — В. Козаченко), збудний (збудливий) («Збудний запах гарячого кулешу приємно лоскотав у ніздрях». — Я. Качура), животрепетний («Дуже цікава животрепетна новина». — Словник за редакцією А. Кримського).
Хіба не досить цих зразків, щоб уникати або й зовсім відмовитись від цього штучного невдалого витвору, якого не знайдемо ні в нашій класиці, ані почуємо в народному мовленні, і хіба не краще зазвучали б наведені на початку фрази в такому вигляді: «Художник показав у своїй картині зворушливий прояв материнської любові»; «Третя частина книжки — це бентежна розповідь про подвиг»; «Зворушлива краса тут сприймається серцем будівника»? Безперечно, краще!