Слово біль в українській мові – це іменник чоловічого роду, а не жіночого (пор. у російській мові душевная, зубная боль): Вона чула страшенний біль, страшну втому в цілім тілі» (І. Франко); «Чужий біль нікому не болить» (прислів’я).

Коли іменник біль означає білі нитки, тобто є відповідником російському бель, він буде жіночого роду: «Під вербою над водою Катерина біль білила, із своєю біллю говорила» (Словник Б. Грінченка); «Невинна біль змінилась у гордий пурпур на тій калині, що тебе квітчала» (Леся Українка).

Іменник вид означає насамперед лице: «На її виду ще й досі було знати сліди давньої краси» (І. Нечуй-Левицький); «Поганому виду нема стиду» (М. Номис). Цей іменник може бути й синонімом слова зір: «Видом видати, слихом слихати» (Т. Шевченко).

Відповідниками російського слова вид у розумінні «пейзаж, ландшафт» в українській мові є краєвид («Вийшла в поле й стала, задивившись у далечінь на чудовий краєвид». — М. Коцюбинський) або вигляд («Ой, що за чудові вигляди тут у вас і на річку і за річку». — І. Нечуй-Левицький).

Українська мова характеризується використанням родового відмінка іменників, щоб означити час. Російська мова знає в таких випадках прийменник із знахідним відмінком іменника: тої ночі — в ту ночь, цього літа — в это лето: «Одної ночі приснився мені сон» (Марко Вовчок); «А чула ти, що сталося сеї ночі?» (Леся Українка); «…малий Василько, якому тільки цієї весни пошили штани» (С. Васильченко); «Накрили очі темної ночі, легше в могилі спочинув» (народна пісня).

З цього можна зробити висновок, що, йдучи за традицією класики й живої народної мови, ліпше сказати по-українському: «Того дня з ним не сталось ніяких пригод», а не «У той день…». Проте слід пам’ятати, що родовий відмінок часу не може стояти в формі множини (наприклад, «Тих днів…»), а також без означення («цієї», «темної», «того»). Тут на визначення часу, днів тижня, явищ, процесів, стану вдаємось до знахідного відмінка з прийменником: «у роки (під час) громадянської війни», «у вівторок», «у давнину», «у (під) хуртовину».

Дієслово боліти, від якого творять іменник болільник, означає українською мовою «відчувати біль або жаль чи скорботу»: «Так болить спина, трудно розігнутися» (М. Коцюбинський); «Мене ж болить її відвічнеє страждання» (І. Франко). Зате коли мають на увазі не самий біль, а перебіг хвороби, тоді вживають дієслова хворіти: «Усе літо я хворіла» (Панас Мирний). Є ще в нашій мові слово вболівати, що означає — співчувати комусь, журитися за когось, брати чиєсь горе близько до серця: «Серце чогось щемить і щемить, наперед уболіваючи за чужими дітьми, як за своїм сином» (М. Стельмах). Від цього дієслова й утворено іменник уболівальник, яким позначають ту людину, що вболіває за невдачу або успіх гравця чи всієї спортивної команди. Наші академічні словники — Російсько-український та Українсько-російський — дають тільки слово уболівальник (вболівальник), якого й слід додержуватись, поки українські спортсмени й глядачі не вигадали нового слова для тих нестямців, що не можуть спокійно всидіти на змаганнях.

Слово двієчник утворилось від іменника двійка, але правило чергування і з о та е в відкритому складі, на зразок стіл — столу, піч — печі, тут ні до чого. У цьому випадку діє закон не фонетичний, а морфологічний, що розглядає походження слова, отже, не звукові зміни в ньому.

Синонімом до слова двієчник може бути таке ж похідне від іменника двійка слово двійкар, утворене за аналогією до інших іменників із суфіксом -к-, наприклад: шапкар — від слова шапка, байкар — від байка.

Отже, якщо підходити до цього питання науково, то буде — двієчник або двійкар, але не двоєчник.

Не тільки в статтях, а навіть у сучасних віршах натрапляємо на слово дітище, поставлене в поважному, ба навіть урочистому плані, а не з нюансом іронії, глузування чи лайки, як то звучать усі українські іменники з суфіксом -ищ-: хлопчище, бабище, ручище, кулачище тощо.

Слово дітище, яке українець, за аналогією до наведених слів, вимовляє з наголосом на другому складі, може означати тільки зневажливу або глузливу форму, а зовсім не те ніжне або врочисте поняття, що має російський іменник із наголосом на першому складі — детище в розумінні «дитя, виплід, плід».

Близькими до іменника дитя в переносному значенні є слова виплід (у автора), плід: «Ці припущення є виплід його фантазії»; «Бібліотека — плід моєї праці».

Іменника копалина в однині не вживають узагалі, а в множині — копалини — це слово означає підземні мінеральні поклади, що їх використовують люди для промислових і господарчих потреб. У російській мові цьому слову відповідає ископаемые:«Колокольцев прекрасно мандрує по глобусу і мріє про мандрівки й відкриття нових земель, нових копалин» (О. Копиленко).

Копальня — це місце, де добувають корисні копалини, якщо тут добувають руду, то вона зветься рудня. Відповідниками цього слова в російській мові є слова копь, рудник, прииск. Читаємо: «Линуть глибокі копальні в серце залізне землі» (В. Сосюра); «У хрустальних ґалереях соляних копалень ми нишкли схвильовано, вражені видовищем небаченої краси» (Ю. Смолич).

У діловому листуванні трапляється читати: «Книжки надіслано накладною платою». Таку фразу може зрозуміти тільки той, хто знає російську мову, де є вислів наложенный платеж, бо українською мовою плата, яку вносять після одержання на пошті замовленої речі, зветься післяплатою. Тому й у наведеній фразі треба було написати: «надіслано післяплатою».

Відповідником до російських мера, мероприятие є захід, а в множині — заходи: «Палка молодіж у живі очі сміється старому, кепкує з його заходів» (М. Коцюбинський). Російському вислову принимать меры відповідає український уживати заходів: «Він рідко вживав різких, агресивних заходів» (О. Копиленко).

Слово захід має ще значення «зусилля»: «Не варта справа заходу» (приповідка); «Шкода заходу й труду» (І. Франко); іноді воно буває відповідником російських слів прием, присест: «За одним заходом упорав усе, що на два дні наварила» (з живих уст); «За два заходи й воза полагодили» (з живих уст).

Отож, треба говорити: «поглиблювати вжиті заходи», «запровадили (здійснили, провели) такі заходи».

Обслуга — це не дія, що задовольняє чиїсь потреби, а група людей, призначених виконувати певну роботу, здебільшого в військовій справі. Російським відповідником до цього слова буде расчет, прислуга, як це бачимо в такій, наприклад, фразі: «Гармату викотили на платформу, а обслуга зайняла теплушку» (В. Козаченко).

Коли треба передати дію, спрямовану на виконання якогось завдання, тоді слід удаватись до слів обслуговування або обслужування.