Чи слова здібний, здатний, зугарний є цілком тотожні, чи між ними є якась значеннєва різниця? Ні, це — не зовсім тотожні слова. Іменник здібність, який виник від прикметника здібний, означає «наявність природжених задатків якогось таланту, розумових властивостей чи нахил до якогось уміння»: «Софія виявила неабиякі здібності» (А. Шиян). Тому й прикметник здібний указує на наявність у людини певних природжених властивостей: «Здібний, як віл до корита» (М.Номис); «Мая був талановитий, здібний і освічений юнак» (Ю. Смолич).

Іменник здатність, похідний від прикметника здатний, означає «набута властивість чи підхожість людини або речі до чогось»: «Не кожен має здатність так прислужуватись, як він» (із живих уст). Через це й прикметник здатний прикладають до людини, що підо впливом тих або тих умов у житті набула певних властивостей, а не народилася з ними: «Він на таке — не здатний» (із живих уст); «Мені ці халяви — не здатні, бо малі» (Словник Б. Грінченка).

Близьким до здатний є прикметник зугарний: «Я не знаю, чи зугарен він хоч слово ласкаве сказати» (М. Кропивницький); «А ми доженемо. — Зугарнії» (Панас Мирний).

Отож, треба казати: «Ця людина визначається неабиякими математичними здібностями», — а не здатностями, «він може (здатний) таке сказати», — а не здібний.

«Ніякі вмовляння й попередження не допомогли, і він став злісним п’яницею», — читаємо в репортерській замітці й міркуємо: чи ця людина, що пустилась берега, стала тільки без просипу пити, чи в неї воднораз і зіпсувалася вдача — стала злісна, як то виходить за репортером, бо прикметник злісний є насамперед відповідником до російського злобный: «Під удари вітру злісні, що летить над морем нив, відчинив вікно я пісні, серце пісні відчинив» (В. Сосюра). Але з дальшого читання тексту бачимо, що йдеться тут не про вдачу, а тільки про те, що п’яниця став непоправний, не піддавався ніякому впливу. На такий випадок є в українській мові слово затятий: «Коли він — такий затятий, то й я буду затятий» (Словник Б. Грінченка). Отож у репортерській замітці треба було написати: «став затятим п’яницею».

Проте прикметник злісний може бути відповідником і до російського злостный, коли йдеться про рослини чи комах, наприклад, злісні шкідники: «Насіння для посіву треба цілком очистити від домішок бур’янів, особливо злісних».

Зі сказаного випливає, що не слід користуватися словом злісний безоглядно, а треба ставити його там, де воно буде слушне.

«Лікарська косметика під доглядом досвідчених лікарів», — бачимо табличку над дверима медичного закладу; «Одразу за парканом починалися лікарські будинки», — читаємо в одному нарисі. В обох цих фразах прикметники лікарська, лікарські пантеличать того, хто читає їх, а не пояснюють. Прикметник лікарський означає «належний лікареві» (лікарський халат) або «такий, що стосується діяльності лікаря» (лікарський огляд); «Хора лежала непритомна, і здавалося, що не чула лікарської гадки» (І. Франко). Прикметник лікува́льний указує на оздоровчі, збудливі, тамівні властивості, цебто має зв’язок із поняттями ліки, лікувати: «Виноград має і лікувальні властивості» («Колгоспна виробнича енциклопедія»). Нарешті, слово лікарняний означає «належний лікарні»: «лікарняний персонал», «Тут під стінами й коло груби навалено цілі гори лікарняного мотлоху» (переклад із А. Чехова).

З уваги до цього треба було на табличці написати: лікувальна косметика, — бо тут мають на увазі ті процедури, що лікують, а не медичний персонал, що їх виконує; в другій фразі треба було написати: лікарняні будинки, — бо мовиться про будинки, які належать лікарні.

Треба пам’ятати, що, крім прикметників лікарський, лікува́льний і лікарня́ний, є ще прикметник ліка́рський (із наголосом на другому складі). Цей прикметник відповідає російському лекарственный: «Ще на світанку своєї історії людина збирала й використовувала для лікування деякі лікарські рослини» («Ботанічний журнал»).

«Більша частина присутніх пішла додому, а останні залишились на нараду»; «Дійсні члени залишились, а всі останні вийшли». В обох цих фразах слово останні виступає недоречно.

Прикметник останній означає «той або такий, далі від якого вже нема іншого»: «Поки зберемо, то й останнє здеремо» (М. Номис); «Велелюбний отче, невже оце твоє останнє слово?» (Леся Українка). Такого змісту нема в двох наведених на початку фразах, а через те там треба було поставити слово решта або інші: «решта лишилась на нараду», «всі інші вийшли».

Не до речі стоїть слово останній і в такій фразі, взятій з одного сучасного оповідання: «Петров, Амбуладзе й Сокирко наздоганяли втікачів, але останній спіткнувся й упав». Тут це слово пантеличить читача: хто це впав — останній із переслідувачів чи хтось з утікачів? У таких випадках краще сказати замість останній слово третій або повторити прізвище — Сокирко.

«У нашій школі любий учень розповість біографію Тараса Шевченка», — кажуть навіть учителі, замість того, щоб висловитись правильно: «Кожний (або всякий, будь-який, перший-ліпший, перший-кращий) учень розповість біографію».

Прикметник лю́бий означає не «будь-який», як у російській мові любой, із якого й скалькували ті, що не знають гаразд української мови, нібито українське люби́й, а — «милий»: «Ні, лю́бий, я тобі не дорікаю» (Леся Українка); «Дихни на повні груди, народе лю́бий мій!» (П. Тичина), — або «приємний»: «Така лю́ба рілля, що дитина виросла б, коли б посадив» (М. Номис).

Інколи трапляється не тільки в сучасній публіцистиці, а й у художніх творах прикметник любимий, що має тенденцію витиснути давній прикметник улюблений: «Вишивання — це її любима робота». Та чи є потреба в такій заміні? Давно відомий прикметник улюблений цілком передає те поняття, що його вкладають у любимий: «Улюбленим заняттям Антосі було малювання» (О. Донченко); «І шлють усі хвалу й привіт улюбленій країні…» (Н. Забіла).

Іноді прикметник улюблений виступає синонімом слова коханий: «Вона бачила Ольгу… на таємних сходинах з улюбленим» (І. Франко).

Близькими за своїм значенням до прикметника улюблений є іменники улюбленик («…я був улюблеником у сім’ї». — М. Коцюбинський) та улюбленець — відповідники до російських слів любимец, баловень.

Прикметники чисе́льний і числе́нний часто плутають, ставлячи їх не там, де треба: «Цього разу збори були чисельні», «Між населенням півночі й півдня країни є велика численна різниця».

Прикметник чисельний указує на те, що стосується числа, що бере за основу числові вирази: чисельний аналіз, чисельна перевага, чисельна переконливість тощо. Прикметник численний означає «наявний у великій кількості»: «Небо заступали хмари. Вони насувалися з заходу, закриваючи собою численні зорі» (А. Шиян); «Почалася система численних гірських хребтів» (О. Гончар); «…численні тріщини в’юнились у всіх напрямках, ніби сітка жил» (І. Вільде).

Отже, в двох перших фразах треба було написати: «збори були численні», «велика чисельна різниця».

Інколи трапляється в наших газетах і такий дивний прикметник: «Мітинґ був багаточисельний». Слова багаточисельний, яким автор газетної замітки хотів підкреслити, що на мітинзі було багато людей, нема в українській мові, є прикметник численний, який і треба було тут написати: «Мітинґ був численний». Якщо авторові хотілось посилити враження, він міг би додати: дуже (вельми) численний.

Тривала дружба чи тривка? Вогнетривка цегла чи вогнетривала? — постає питання перед людьми, що не замислились над походженням цих прикметників і їхніми значеннєвими функціями. Прикметник тривалий означає, що якась дія чи стосунки між людьми довго тягнуться в часі: «Знову настала тривала мовчанка» (В. Собко). Прикметник тривкий означає «міцний, сталий, такий, що не піддається змінам»: «Як буде мур готовий, прийдуть люди і докінчать хати, палати й храми, під захистом тривким їх праця буде тривка й доладна» (Леся Українка).

Дружба може бути тривка, цебто міцна, і тривала, що визначається довгим часом. Цегла — тільки вогнетривка, бо йдеться про її стійкість чи тривкість перед дією вогню, а не тривалість перебування в вогні.

Іноді доводиться чути: «Ми з вами — старі приятелі», — хоч обом співрозмовникам нема й тридцяти років віку. То які вони — старі? Вони — давні приятелі. Але якщо треба підкреслити, що йдеться саме про вік співрозмовників, а не про давність приятелювання, тоді слушний буде прикметник старі: «Ми з вами — старі обоє, багато на віку бачили» (з живих уст).

Природніше, правильніше казати: давня звичка, давнє правило, а не стара звичка, не старе правило. Зате цілком слушно буде сказати: стара (чи застаріла) зброя, старі поняття, старий хрін тощо.

Хоч як це дивно, але й освічені люди часом помиляються щодо слів поміркований і помірний, ставлячи одне замість другого: «Зима цього року була поміркована: лютих морозів майже не було, й часто траплялись відлиги». Помилка ця виникає, мабуть, через те, що обидва прикметники мають один спільний відповідник у російській мові — умеренный: «Зима была умеренная», «Этот человек всегда придерживался умеренных взглядов».

По-українському поміркованою, або уміркованою, цебто розсудливою, обережною, може бути тільки людина: «Розсудливий, поміркований та обережний зроду, він усе думав, коли б часом із цього вигідного діла не вийшов якийсь невигідний для його кінець» (І. Нечуй-Левицький); «У критиці кріпосницької системи, монархічного ладу він залишався на поміркованих позиціях дворянина-просвітителя» («Історія української літератури»).

Слово помірний стосується погоди, клімату, явищ і речей. Воно відповідає не тільки російському умеренный, а ще й соразмерный, размеренный, посредственный: «Славиться Україна своїм чудесним помірним кліматом» (І. Цюпа); «Самотньо й лунко одгукується в німих стінах моя помірна хода» (С. Васильченко); «Одіта по-городянському: …невеличкі помірні черевики на ногах із зеленими застібочками» (Панас Мирний). Отже, в першій фразі треба було сказати: «Зима цього року була помірна…»

Автори статей і оповідань часто надуживають прикметником різний, не спиняючись думкою, чи буде це слово до речі в певному тексті: «Він наговорив багато різних слів, а нічого путнього так і не сказав»; «З різними людьми він зустрічався в житті — з розумними й дурними, чесними й підлими…». У цих реченнях ми зосереджуємо свою увагу на різниці між словами й людьми, але не знаходимо її в дальшому тексті, бо автори оповідали нам про всякі слова й про всяких людей. Прикметник різний передає відмінність: «Ми з тобою — різні люди» (з живих уст); «Мій п’янюга найнявся до одного пана… я до другого хазяїна найнялась — у різні села» (Ганна Барвінок).

Якщо нема потреби підкреслювати відмінність між тим, про що йдеться, тоді краще користуватися займенником усякий: «Всього було доволі: вовків у лісах, зайців у полі і риби всякої, великої й малої в озерах і ставах» (Л. Глібов); «У неї в хаті завелось багато всяких вузликів з насінням — великих і малих» (М. Коцюбинський), — або займенником усілякий: «…обов’язок фольклористів — усілякими способами виявляти таланти…» (М. Рильський); «…захоплені переказуванням усіляких новин, вони просто забували постукати Петуникові…» (Ю. Шовкопляс).