У сучасній українській літературній мові слова вираз і вислів розрізняються за значенням: там, де мовиться про якусь думку чи міркування, передані небагатьма словами, кажуть вислів: «За висловом чиїм» (Російсько-український фразеологічний словник І. Виргана й М. Пилинської),
у всіх інших випадках, зокрема й у математиці, користуються іменником вираз: «Ротмістр і очима і всім виразом показував, щоб він забирався геть» (П. Панч); вираз а²+b=c.

Часто слова відсутність, відсутній уживають навіть тоді, коли мовиться не про людей, а про речі. Краще сказати по-українському «за браком достатніх доказів», «на літеру В чомусь бракує (нема) слова «вагання»? Певно, що краще. Українська художня література в своїх класичних і сучасних зразках користувалась саме такими словами: «Коли в тебе бракує того насіння, позич його» (О. Стороженко); «Брак досвіду до лиха приведе» (переклад М. Бажана); «Він добре знав, що в Нимидори нема грошей» (І. Нечуй-Левицький).

Слово особа означає одну людину, індивід: «Він сам, своєю власною кругленькою особою, стояв, зігнувшись над пательнею» (М. Коцюбинський); іноді, коли мовиться про багатьох людей, це слово в множині заміняє множину інших слів — чоловік, душ: «На нараду прийшло багато осіб, але тих, кого хотілось бачити, й не було» (з живих уст); часом воно править за відповідник до російського слова личность, наприклад, у вислові: «Що за підозріла особа?»

Слово особистість означає індивідуальність людини, сукупність її духовних і фізичних властивостей: «Авторську особистість не піддаватимеш остракізму, виганяючи її з вірша, де вона в нього існує на правах ліричного героя» (Є. Гуцало).

Переписка, чи, краще, переписування, означає по-українському не «обмін листами», не «кореспонденція», а «певний процес копіювання з уже написаного»: «Глузлива доля підсунула переписування в канцелярії якихось сухих, нікому не потрібних паперів» (М. Коцюбинський).

Писання листів та одержання на них відповідей зветься по-українському листування, а дія — листуватися: «У Львові Франко починає жваве листування з М. Драгомановим» (П. Козланюк).

Російському вислову задержать дыхание відповідають українські затамувати (зупинити, затримати) дух («Вони проминули ще десяток склепів, затамовуючи дух». — Ю. Смолич), затамувати віддих («Олег, затамувавши віддих, визирнув з-за димаря». — О. Донченко);

російському перевести дух (дыхание) — українські вислови звести дух («А ви дайте мені дух звести». — Марко Вовчок), перевести (відвести) дух («Вийшовши на високу гору, вони стали проти самого пам’ятника, щоб перевести трохи дух». — І. Нечуй-Левицький), відсапнути («Лаговський важко одсапував з того прудкого ходіння». — А. Кримський), відітхнути («Я став, відітхнув важко, озирнувся довкола і знов відіткнув». — І. Франко).

Російському вислову нельзя дух перевести відповідають українські не можна дух відвести, не здихнутися, не здихатися («Аж не здишеться, мов тільки що вловлений горобчик». — П. Куліш).

Українське слово свідомість — це не стільки «здатність людини орієнтуватися в довколишній дійсності», скільки «відчуття своєї належності до інших людей та обов’язку перед ними». Тому й кажемо: класова, національна, громадянська свідомість, свідомість синівського обов’язку тощо.

Стан людини, коли вона реагує на довколишню дійсність, зветься по-українському притомність («Білі стіни будинку вертають мені притомність». — М. Коцюбинський). Є близькі до цього іменника прикметник притомний («Притомна була, поки і вмерла». — М. Номис) і дієслова притомніти, опритомніти («Він приходив до пам’яті не зразу, а поступово — неначе був у зомлінні і тепер притомнів». — Ю. Смолич; «Поранений Богун опритомнів і намагався звести голову». — Я. Качура).

Російський вислів потерял сознание перекладається як «знепритомнів», «зомлів» або «вмлів».

Слово талан має значення «доля» («На вівтар Вітчизни комсомол України клав усе — сили, талан свій, життя». — С. Скляренко), «щастя» («Навіщо мені врода, коли нема долі, нема талану!» — Т. Шевченко), «удача» («А менший працює, як риба об лід побивається, а нічого не вдіє, ні в чому нема йому талану». — О. Стороженко).

Талант — це «природжена здібність у тій чи тій галузі науки або мистецтва»: «Силу свого таланту віддають вони на справу революційної боротьби» (В. Еллан).

Коли в людини нема таланту, то кажуть: людина неталановита, а не безталанна, як часом помилково пишуть і мовлять. Безталанний — це «нещасний, знедолений»: «А ти, моя Україно, безталанна вдово» (Т. Шевченко); «Мої безталанні діти» (О. Стороженко).

Обидва вислови — у розстрочку і з розстроченням — не українські й не російські, а належать до тої мовної сумішки, що зветься в народі суржиком. В українській мові є дієслово строчити з похідним від нього іменником строчіння («Хазяїн шиє, якусь полу від кожуха строчить». — Марко Вовчок); є й слова, що позначають протилежну до них дію, — розстрочувати, розстрочування, але вони стосуються кравецтва, а не умов сплати під час купівлі. Відповідно до російського вислову в рассрочку є в українській мові давній вислів на виплат: «Дурно не треба, можна на виплат» (М. Коцюбинський). Отже, в оповіщеннях крамниць треба було написати: «купити готовий одяг на виплат», «продається на виплат».

Щодо слів фарба й барва помиляються часом навіть деякі письменники, неправильно вживаючи їх. Зорове враження, колір зветься українською мовою барва: «Край неба на сході весело рум’янився, мінився радісними барвами» (В. Козаченко). Від цього слова походить відомий прикметник барвистий («Хай молодість наша свята і крилата іде по барвистій землі». — В. Сосюра), як і прислівник барвисто («Рай земний, едем барвисто-пишний». — П. Куліш).

Кольорова речовина, якою мастять чи фарбують або малюють, зветься фарбою: «Віконниці помальовані ясно-синьою фарбою» (І. Нечуй-Левицький); «В цю хвилину назустріч нам ішов молодий робітник з відром зеленої фарби в одній руці і з великим квачем у другій» (Леся Українка); «На стіні проти стола висить великий портрет Шевченка, хорошої роботи олійними фарбами» (М. Коцюбинський).

Крім слів барва й фарба, є в українській мові й слово краска (природний рожевий або червоний колір щік, обличчя): «Краска сорому кинулася в обличчя Лаговському» (А. Кримський).

Слово башта треба ставити там, де мовиться про військові споруди давноминулих або минулих часів загальної й української історії (доба козаччини), як це бачимо в наведеній вище історичній думі й «Енеїді» І. Котляревського: «Для ночі вдвоє калавури по всіх поставили баштах, ліхтарні вішали на шнури, ходили рунди по валах». Слушним це слово буде й у сучасній військовій техніці (наприклад, башта в танку).
А ось там, де йдеться про будови, що втратили військове значення, або про архітектурні об’єкти, надто ґотичного типу, більше пасуватиме слово вежа. Так само в технічних конструкціях слід користуватися словом вежа, наприклад, телевізійна вежа.