← попередній урок
Зміст
наступний урок →
Звертанням називають слово в реченні, що означає назву особи чи предмета до якого звернена мова: Шановний Олександре Петровичу! Звертання не є членами речення, не відповідають на жодне питання, не пов’язуються сурядним чи підрядним зв’язком з головними та другорядними членами речення.
В українській мові форми звертання виражаються у кличному відмінку.
У звертаннях, що складаються з імені та по батькові, загальної назви та імені, обидва слова вживаються в тільки кличному відмінку: Людмило Андріївно, Лідіє Давидівно, Олегу (Олеже) Тарасовичу, Маріє Антонівно, Миколо Свиридовичу; друже Гнате, пані Юліє, колего Валерію, добродійко Ярославо, брате Василю, товаришу Вікторе.
У звертаннях, що складаються із загальної назви та чоловічого прізвища, форму кличного відмінка мають обидва слова, допускається також уживання прізвища у формі називного відмінка: пане Гризодубе (і Гризодуб), добродію Москаленку (і Москаленко), друже Паливодо (і Паливода), товаришу Зерове (і Зеров), добродію Щербаку (і Щербак), колего Рудичу (і Рудич), друже Братусю (і Братусь).
Жіночі прізвища незмінні: добро́дійко Кали́на.
Увага! Не відмінюємо іменники іншомовного походження — етикетні означення жінки, що закінчуються на приголосний: міс, місис, мада́м, мадемуазе́ль, фре́кен, фро́йляйн, хану́м.
Іменники сер, сір, гер мають форму, омонімічну з називним відмінком: Ну що, сер Джоне, (або сер Джон) задоволені ви звісткою? (за Вільям Шекспір).
У звертаннях, що складаються з двох загальних назв, форму кличного відмінка мають обидва слова: пане полковнику, добродію директоре, пане вчителю, добродію бригадире, пане продавцю.
Увага! Згідно з нормами попереднього правопису друге слово могло мати й форму називного відмінка: добродію бригадир, пане продавець, але ця норма втратила чинність.
Присутню особу слід називати на ім’я й по батькові чи на прізвище, якщо ж Вам невідоме ні ім’я, ні прізвище людини, то потрібно звертатися пан (пані, панно) або добродій (добродійко). Звертання за статевою чи віковою ознакою свідчать про невихованість особи (жінко, дєвушка, мужчина, діду, бабо (до незнайомих осіб) тощо).
Звертання може виражатися одним словом (непоширене) і групою слів (поширене).
1. Палкими блискавицями, мечами хотіла б я вас виховать, слова! (Леся Українка.)
2. Бажаний гість, тебе я бачить рада, Геральде, син Сігурда, сміливий князь. (І. Кочерга.)
У вимові перед звертанням паузи звичайно немає, є пауза тільки після нього, але на письмі звертання обов’язково виділяється парними комами: Світи нам, день, безсмертними вогнями, шуміть, сади, роди зерно, земля! (В. Сосюра.)
На початку речення, залежно від інтонації, звертання може виділятися і знаком оклику — тоді наступне слово пишемо з великої букви: Мій давній друже! Мушу я з тобою розстатися надовго… (Леся Українка.)
До звертання в реченні не можна поставити питання, але граматично (рід, число) воно може пов’язуватися з присудком. Тому не сплутайте його з членами речення.
Іменник у кличній формі (разом із залежними словами) виступає в реченні лише звертанням.
1. Рости, міцній, моя Вітчизно, во ім’я щастя на землі! (В. Сосюра.)
2. Благословенний будь, мій рідний краю! (Д. Павличко.)
Звертання не замінюється займенниками він, вона, воно, вони. При ньому стоять або можна поставити займенники другої особи ти, ви, твій, ваш у будь-якому відмінку. Ці займенники до групи звертання не входять. Якщо ці займенники входять до складу поширеного звертання, то не окремо виділяються комами, а разом з усіма компонентами звертання.
1. Я люблю тебе, поле, простір твій, широчінь, твої пахощі й цвіт. (П. Дорошко.)
2. Хлюпни нам [ти], море, свіжі лави! О земле, [ти] велетнів роди! (П. Тичина.)
3. Зіроньки [вони — підмет] ясні небо покрили, вийди [ти], дівчино, серденько миле. (Нар. творчість.)
4. Який ти красень, Києве ти мій, в убранні осені! (В. Сосюра.)
У групі звертання можуть бути однорідні члени, відокремлені означення тощо. Тоді всередині такого поширеного звертання ставляться розділові знаки відповідно до загальних правил.
1. Слався, наша юність, і сади, й діброви, і міста, і села, край орлиний мій! (В. Сосюра.)
2. Слово, моя ти єдиная зброє [відокремлена прикладка], ми не повинні загинуть обоє! (Леся Українка.)
Вигуки від звертання відділяються комами. Якщо слова ти, ви підсилюють вигук, то вони теж відділяються разом з вигуком. Не відділяються лише слова о, ой, якщо вони вжиті як підсилювальні частки.
1. Гей, юнаки, гей, молодість світу, доля планети у ваших руках. (І. Нехода.)
2. Гей ви, далі ясні, безкінечні й сині, як чудесно в світі молодому жить! (В. Сосюра.)
3. Ой [частка] Дніпре, мій Дніпре, широкий та дужий, багато ти, батьку, у море носив козацької крові. (Т. Шевченко.)
← попередній урок
Зміст
наступний урок →
В українській мові звертання обов'язково виражається кличним відмінком іменника. Використання у звертаннях форм називного відмінка (що властиве російській мові) для української мови є ненормативним: Васелино, Світлано, Маріє, Миколо, Матвію, Василю, вербо, калино, сестро, мамо, воле, богине, земле.
У звертаннях, що складаються із загальної назви та імені, обидва слова мають форму кличного відмінка: пане Максиме, друже Іване, тітко Маріє.
У вимові перед звертанням паузи звичайно нема, є пауза тільки після нього, але на письмі звертання обов’язково виділяється з обох боків комами: Ми чуємо тебе, кобзарю, крізь століття, тебе своїм сучасником звемо. (В. Симоненко.)
1. У звертаннях, що складаються з двох загальних назв, форму кличного відмінка мають обидва слова, але друге слово може набувати форми називного відмінка: добродію бригадире і добродію бригадир, пане лейтенанте і пане лейтенант.
2. В кличному відмінку однини форму із закінченням -ю мають іменники чоловічого роду м’якої групи на -р: царю, Ігорю, Цезарю, косарю, секретарю, лікарю, кобзарю, писарю.
Звертання не замінюється займенниками він, вона, воно, вони. При ньому можна поставити або стоять займенники другої особи ти, ви, твій, ваш у будь-якому відмінку. Ці займенники до групи звертання не входять.
Якщо звертання знаходиться всередині речення, то воно з обох боків виділяється комами. При звертанні можуть бути залежні слова (мій, моя, мої). На письмі ці слова виділяються комами разом із звертанням.
Якщо звертання складається з імені та по батькові, то обидва слова вживаються у кличному відмінку: Олександре Петровичу, Оксано Петрівно.
У звертаннях, що складаються із двох загальних назв, кличну форму обов'язково має перше слово, друге може виступати у формі як називного, так і кличного відмінка: добродію секретар (секретарю), пане голово (голова), товаришу майоре (майор). На письмі звертання обов’язково виділяється комами.
1. У звертаннях, що складаються із загальної назви та імені, обидва слова мають форму кличного відмінка: пане Максиме, пані Олено, друже Ярославе.
2. Найчастіше звертання в реченні виділяється однією чи двома комами залежно від позиції (початок або середина речення): Світе ясний, світе мій прекрасний, я б хотів у пісні повсякчасно лиш для тебе жити. (В. Сосюра.)
1. Звертання може виражатись іменником у кличному або називному відмінку, а також прикметником, дієприкметником, числівником та іншими частинами мови, ужитими в значенні іменника: Просвітіть, премудрі, недозрілу Душу мою, зрячу і сліпу! (В. Симоненко.)
2. Після звертання, яке стоїть на початку речення (рідше — у середині) і вимовляється з окличною інтонацією, ставиться знак оклику, а наступне слово починається з великої літери: Мій давній друже! Мушу я з тобою розстатися надовго... (Леся Українка.)
Всі вправи
(На головну сторінку)
Тире в простому реченні
Розділові знаки при непоширених прикладках
Однорідні члени речення
Відокремлені члени речення
Вставні та вставлені конструкції
(слова, словосполучення, речення)
Порівняльні звороти.
Розділові знаки при конструкціях з як, мов, наче.
Загальна характеристика складних речень.
Коми в складносурядному та складнопідрядному реченнях.
Інші розділові знаки в складносурядних, складнопідрядних і безсполучникових складних реченнях
Пряма мова і цитати