Фото вченого з висунутим язиком було зроблене в 1951 році після святкування його сімдесят другого дня народження.

Фотограф Сейсс попросив вченого зробити замислений вигляд, який, на його думку, відповідав би іміджу відомого винахідника. Але Альберт Ейнштейн висунув язика, чим дав зрозуміти, що всесвітньо відомий вчений може бути не лише серйозним, а й просто веселою і життєрадісною людиною.

Фотографія була надрукована і розвіяла образ зосередженого сивого похмурого генія, який встиг вже набриднути і самому фізику. Ейнштейн вважав фотографію вдалою і навіть розсилав її друзям в якості вітальної листівки до Нового Року. Для свого близького друга Х. Сміта вчений власноручно підписав фотографію, назвавши її «жартівливою гримасою всьому людству».

Стівен Гокінг – відомий популяризатор науки, англійський фізик-теоретик. Навчався в Оксфорді та Кембриджі, де став професором математики. Займався теорією виникнення світу в результаті Великого вибуху і зробив багато відкриттів в теорії чорних дір. Одним з його вкладів у науку є те, що маленькі чорні діри позбавляються енергії, випускаючи випромінювання Гокінга, і, врешті-решт, “випаровуються”. Також Гокінг знаменитий тому, що всупереч своєму паралізованому стану через бічний аміотрофічний склероз з середини 1980-х, продовжив активно займатися наукою і її популяризацією.

Легендарну книгу Стівена Гокінга “Коротка історія часу” переклали українською мовою і виклали у відкритий доступ. "Коротка історія часу" вперше була опублікована в 1988 році. З тих пір книга отримала понад двадцять перевидань англійською мовою, а також була перекладена на 40 мов. У списку бестселерів Sunday Times твір Хокінга знаходився більше чотирьох років, а також увійшов до списку найбільш продаваних книг з сумарним тиражем понад 10 млн.

Надскупчення є численними групами і скупченнями галактик, що знаходяться в складі великомасштабної структури Всесвіту. Велика частина галактик об’єднується в групи і скупчення, які містять від десятків до декількох тисяч таких об’єктів. Через гігантські розміри надскупчень для їх вивчення вчені використовують безліч наглядових даних, перш за все променеві швидкості галактик.

Наша галактика Чумацький Шлях також вважається частиною чогось схожого. Йдеться про об’єкт Ланіакея, його діаметр становить близько 500 млн світлових років. У 2014 році вдалося створити першу тривимірну карту Ланіакеї: допомогли в цій нелегкій справі радіотелескоп Грін-Бенк і ряд інших телескопів. Поруч з нею розмістився об'єкт Персея-Риб: обидва вони, у свою чергу, входять у комплекс Надскупчень Риб-Кита.

Поклади сферул від астероїда десять кілометрів завширшки, що влучив у півострів Юкатан (Мексика) близько 65 мільйонів років тому, знищивши динозарів, знайдено у всьому світі. На сьогодні відомо не менш ніж 12 подібних осередків сферул, що свідчать про низку ударів у період між 1,8 і 3,7 мільярда років тому.

На думку вчених, падіння астероїда на півострові Юкатан спричинило масштабні виверження вулканів на території сучасної Індії. Значна кількість вуглекислоти і сірководню в результаті даних вивержень потрапили в атмосферу і світовий океан, що призвело до справді глобальної катастрофи.

Геологи з Великобританії і США нещодавно почали пошук цього метеорита. Для цього в Мексиканській затоці буде побудована спеціальна бурова платформа. Підводні розкопки будуть проводитися на території ударного кратера Чиксулуб, чий діаметр становить 180 кілометрів.

Весняне рівнодення та літнє сонцестояння позначають зміну пір року, а обертання, орбіта, відстань від Сонця та нахил осі відіграють роль у тому, як змінюється погода.

Коли Плутон взимку опиняється якнайдалі від Сонця, його атмосфера просто замерзає та випадає на поверхню. Кільця Сатурна не відкидають тіні під час весняного рівнодення. На його супутнику Титані весняні дощі складаються з метану і можуть тривати протягом кількох земних років. Узимку на Марсі випадає сніг із діоксиду вуглецю(вуглекислого газу). Характерно, що на Меркурії сезонні зміни майже непомітні завдяки тонкій атмосфері й настільки повільному обертанню, що один день на ньому дорівнює довжині двох років.

Теорія пульсуючого Всесвіту стверджує, що наш світ утворився в результаті гігантського вибуху. Але розширення Всесвіту не продовжуватиметься вічно, тому що його зупинить гравітація, і нинішнє розширення зміниться стисканням. Та швидкість розширення Всесвіту постійно збільшується, "звинувачують" у цьому темну енергію.

Тож, Велике стискання видається малоймовірним - особливо з огляду на потугу темної енергії, що діє подібно до антигравітації. Можливо, прискорене розширення, спричинене темною енергією, призведе до великого розриву, що пошматує усе суще - від галактик до окремих атомів. Якщо ні, Всесвіт може розширюватися ще сотні мільйонів років після того, як помруть останні зорі.

Важливим свідчення присутності темної матерії в нашому світі приходить з розрахунків, що моделюють процес формування галактик, який почався приблизно через 300 тисяч років після початку Великого вибуху. Ці розрахунки показують, що сили гравітаційного тяжіння, які діяли між осколками, що виникли при вибуху матерії, не могли компенсувати кінетичної енергії розльоту. Однак якщо припустити, що частки звичайної речовини в ранньому Всесвіті були перемішані з частками невидимої темної матерії, то в розрахунках все стає на свої місця і кінці починають сходитися з кінцями – формування галактик із зірок, а потім скупчень галактик стає можливим.

Вік нашого Всесвіту становить 13,73 млрд років, відхилення від цієї дати можливі, але вони не перевищують 120 млн років у більшу або меншу сторону. Вік сонячної системи і нашої Землі приблизно 4,5 мільярдів років. Сонце не відноситься до старих зірок. У складі нашої Галактики є зірки, які набагато старші Сонця.

Назване Стрільцем А (Sgr A), це джерело зараз відоме як надмасивна чорна діра в центрі нашої галактики, чия маса дорівнює більш ніж чотирьом мільйонам сонячних мас.

Хоч назва “чорна діра” й передбачає пустку, чорні діри є найщільнішими об’єктами у Всесвіті, завдяки чому їхня сила тяжіння є надзвичайною. Чорні діри зоряної маси, утворені стисненими гігантськими зорями, завбільшки з Нью-Йорк вміщують масу десяти Сонць. Надмасивні чорні діри в центрах галактик можуть важити мільярди сонячних мас. Їхнє походження лишається загадкою.

Горизонт подій, що пролягає на відстані 13 мільйонів кілометрів від центра Стрільця А, є межею, з-за якої через тяжіння чорної діри не може вирватися навіть світло.

У 1915 році Альберт Ейнштейн завершив побудову релятивістської теорії гравітації – загальної теорії відносності. На основі цієї теорії в 1916 році було передбачено існування фізичних явищ принципово нового типу – чорних дір і гравітаційних хвиль. Через століття, 14 вересня 2015 року, два детектори лазерно-інтерферометричної гравітаційно-хвильової обсерваторії (LIGO) у США вперше в історії астрофізики спостерігали прямий сигнал від гравітаційних хвиль. Згідно з теоретичними розрахунками, зареєстроване гравітаційне випромінювання було утворене під час злиття двох масивних чорних дір понад мільярд років тому.

Зроблене у наші дні відкриття означає народження нової ери в релятивістській астрофізиці – ери дослідження бурхливих подій у Всесвіті за допомогою гравітаційно-хвильових обсерваторій. Гравітаційні хвилі здатні нести сигнали про події недоступні для спостережень за електромагнітним випромінюванням, що відкриває принципово новий канал інформації з глибин Всесвіту.

Будучи дитиною, Ейнштейн мало говорив. Робив він це дуже повільно, намагаючись скласти цілі речення у себе в голові і бурмочучи їх собі під ніс, поки не міг правильно вимовити їх уголос, і так десь до 9-ти років. Батьки Ейнштейна боялися, що він був розумово відсталим, що, звичайно, було не так. Однак п’ятирічним він вже досяг значних успіхів у грі на скрипці: виконував твори Моцарта, Баха, Шуберта.

Якщо вірити його власними спогадам, спеціальність, яку обрали для нього батьки, до такої міри йому не подобалася, що він практично не готувався з тих предметів, які його не цікавили - ботаніки, зоології, іноземних мов. Відповідно, їх він здав чи не гірше всіх абітурієнтів, хоча відзначився на шкільних іспитах з математики та фізики.

Однак директор Цюріхського політехнічного інституту, вражений математичною ерудицією юнака, дав йому добру пораду: закінчити одну з швейцарських середніх шкіл для отримання атестата і через рік знову зробити спробу вступити до інституту. Альберт так і вчинив, і у вересні наступного року успішно здав всі випускні іспити, а вже в жовтні 1896 року був зарахований до політехнікуму на педагогічний факультет без іспитів.