Ореопітек

Людина — єдина розумна істота на землі. Походження людини оповите таємницями, та дослідники-вчені поступово складають цей пазл. Дедалі більше й більше стає зрозумілим наше положення на дереві еволюції. Виявилось, що ми були не єдині кандидати на отримання звання "розумного виду". У часи, коли наші прямі предки готувались завоювати весь світ, були інші й претенденти перехопити цей титул.

Коли в Африці людиноподібні мавпи стали на еволюційний шлях перетворення на людину, у Європі проживали пліопітеки. Їх знищив льодовиковий період, який вони, разом із численними видами інших європейських тварин, не пережили. Надію еволюціонувати в розумний вид мали ореопітеки, мешканці острова Гаргано, що згодом, після об'єднання з материком, перетворився на Апеннінський півострів (сучасна Італія). Суходолом сюди прийшли хижаки, зокрема котячі, для яких мирні ореопітеки пішли на обід.

Австралопітек афарський - Люсі

Австралопітеки (це вже наш предок) розділилися на кілька родинних гілок, багато з яких виявилися тупиковими. Однією з таких гілок були кеніантропи(на думку першовідкривачів, не австралопітеки, а саме Кеніантроп, є прямим предком людей), які перші серед усіх приматів, майже на мільйон років раніше за наших предків, почали використовувати і виготовляти кам'яні знаряддя праці.

Взагалі, виготовлення кам'яних знарядь праці в різних гілок австралопітеків виникало кілька разів. Наприклад, у парантропів - це ще одні нащадки австралопітеків, які вимерли через свою вузьку спеціалізацію - перехід на грубу рослинну їжу. Надмірний розвиток жувального апарату (щелепа і м'язи щелепи) парантропів заважав розвиватися головному мозку. Окрім того, рослинна їжа, якою вони харчувалися, була бідна глюкозою, критично важливою для підримки складного функціонування мозку, на відміну від фруктів, що їх вживали наші прямі предки.

Homo habilis - реконструкція

У 1962 році Л.Лікі разом із дружиною знайшли в Олдувайській ущелині на сході Африки рештки попередника сучасної людини, яка явно належала до роду Homo, й отримала назву — Людина уміла (Homo habilis).

Людина уміла, першою з предків сучасної людини, почала регулярно виготовляти кам’яні знаряддя праці (олдувайська культура) і перейшла на всеїдність. З неї також починається бурхливий розвиток головного мозку.

Вважається, що соціальна організація й інтелект Homo habilis були складніші, ніж у австралопітеків. Хоча Homo habilis і використовуав кам'яні знаряддя, та він не був добрим мисливцем і часто ставав здобиччю великих тварин, про що свідчать викопні рештки. Як правило, знаряддя людини вмілої не використовувалися для полювання й захисту. За допомогою кам'яних інструментів відокремлювалося, зішкрябувалося, м’ясо від кісток, що залишалося від здобичі хижаків: вони збирали падаль.

Пітекантропи (від грецьких слів пітек - «мавпа» і антроп - «людина», тобто - мавполюдина) — ще одна сусідня гілка гомінід, яких колись також вважали проміжною ланкою в ланцюгу предків сучасної людини.

Вперше знайшов його голландський дослідник Ежен Дюбуа, що в 1887 р. відправився в болота Індонезії шукати відсутню ланку між мавпою й людиною. Чотири роки йому не щастило, і тільки в 1891р. на острові Ява вдача, нарешті, посміхнулася Дюбуа - він знайшов череп, два кутні зуби й стегнову кістку істоти, що поєнувала в собі ознаки і людини, і мавпи. Дюбуа дав їй ім'я - «мавполюдина прямоходяча» (Pithecanthropus erectus).

Судячи із загального рівня фізичної будови пітекантропа, слід припускати, що він уже виготовляв знаряддя праці і постійно користувався ними, в тому числі не тільки дерев'яними, а й кам'яними. Непрямим доказом того, що пітекантропи виготовляли кам'яні знаряддя праці, служать грубі вироби з кварциту, виявлені на півдні острова Ява, поблизу Патжитана, разом із рештками тих же тварин, кістки яких знайдені в одній товщі відкладень разом з кістками пітекантропа.

Нащадками пітекантропа вважають флореських людей - гобітів, карликових викопних людей, що, хоч і вміли обробляти кам'яні знаряддя, та все ж “деградували” і також зникли близько 50 тис. років тому.

Понад 500 тисяч років тому, можливо — в Африці, пращури сучасної людини відкололися від лінії, яка згодом дасть неандертальців і денисівців. Найімовірнішим предком усіх цих трьох типів був вид, що називається Homo neidelbergensis, гейдедьберзька людина. Наші пращури залишилися в Африці, а спільний предок неандертальців і денисівців мігрував за межі континенту. Згодом ці дві лінії розійшлися: неандертальці спочатку перемістилися на захід, до Європи, а денисовці — на схід.

Зуб із печери Денисова

Разом із неандертадьцем і предком сучасної людини в Азії, схоже, співіснував третій людський різновид, який називають денисівською людиною. Про перших двох добре відомо з безлічі викопних решток і артефактів.

Походження денисівських людей — наукова загадка. Палеонтологам вони майже нічого не залишили, окрім крихітної кістки пальця та зуба мудрості, які знайшли в сибірській печері Денисова у 2010 році.

Про їхнє існування ми довідалися лише завдяки ДНК з уламка кістки і двох зубів, але це відкриває новий поворот в історії людства. Науковці не знайшли ні черепів, ні знарядь, які б допомогли зрозуміти, як виглядали денисівці або що вони робили. Ніхто не знає, що сталося тоді, коли сучасні люди мігрували за межі Африки і вперше побачили денисівців. Але точно можна сказати (і цьому є генетичне підтвердження), що такі зустрічі закінчувалися народженням потомства.

Дівчинка із статуєю неандертальця - Германія

Вийшовши з Африки, сучасні люди зустрічалися з неандертальцями на Близькому Сході, а пізніше з денисовцями в Південно-Східній Азії.

Нині сліди неандертальської ДНК у всіх неафриканців, а денисівської — в аборигенів Австралії свідчать про те, що наші далекі пращури схрещувалися з обома вимерлими різновидами людей.

Коли вчені порівняли геном денисівської людини з геномами сучасних людських популяцій, то не знайшли жодного сліду денисивців у Росії, сусідньому Китаї або деінде, за винятком геномів аборигенного населення Нової Гвінеї, островів Меланезії та Австралії. Денисовських генів там у середньому 5 відсотків. Філіпінські негритоси мають не менш ніж 2,5 відсотка цих генів.

Більше дізнатися про денисівську людину, яка певний час існувала поруч з неандертальцями й сучасними людьми, зможете, переглянувиши документальну стрічку, що створена National Geographic «Секс у кам’яному віці» (рос. мовою), яка присвячена пошуку загадкової денисівської людини.

За межами Африки ДНК сучасної людини містить до 2,5% генного матеріалу неандертальців. Коли ми зустрічалися з ними, ми, можливо, мирно парувалися з ними. Чи, може, гвалтували і вбивали, даючи початок довгій і страшній історії геноцидів. У печері, де була стоянка сучасних людей, знайшли щелепу неандертальця зі слідами, що свідчили про жорстоке вбивство, можливо й канібалізм. Учені й досі сперечаються про цю загадку. Єдине, що можна сказати впевнено, — ми єдині вистояли в боротьбі за Землю. Ми підкорили планету. Але ціною знищення всіх найблищих родичів.

Кістка з печери Ель-Кастильйо з гравіюванням оленя

Свідчення про символічну поведінку неандертальців слабкі, але вони помітні. Деякі вчені обстоюють думку, що кістяки неандертальців, знайдені і Франції та Іраку, були поховані. Порізи, помічені недавно на пташиних кістках, показують, що, можливо, неандертальці оздоблювали себе пір’ям ще 50 тисяч років тому, а перехресне гравіювання віком щонайменше 39 тисяч років на камені в неандертальській печері в Гіблартарі демонструє їхню здатність до абстрактного мислення. Червоний диск, зображений на стіні в печері Ель-Кастильйо, що в Іспанії, за недавніми даними, має вік 41 тисяча років, надзвичайно близько до того часу, коли на заході Європи з людей жили самі неандертальці. Може, це вони, а не ми були першими печерними художниками.

Зовсім недавно стало відомо про найбільшу вулканічну катастрофу в людській історії, спричинену грандіозним виверженням супервулкана Тоба на острові Ява (Індонезія) близько 74 тис. років тому. Через виверження Тоба, випав шар попелу близько 15 см по всій Південній Азії. У деяких місцевостях Індії його глибина сягала 3 м. Вулканічний попіл складався з мікроскопічних уламків кварцу, які під час вдихання смертельно травмували легені тварин і людей. Сполуки сірки, з’єднуючись із атмосферною вологою, випадали у вигляді дощів із сірчаної кислоти, які нищили все живе на суші.

Виверження Тоба ймовірно збіглося з настанням останнього льодовикового періоду. Стверджують, що виверження призвело до «вулканічної зими» і прискорило перехід від теплого до холодного періоду останнього льодовикового циклу.

Згідно з однією з теорій, це виверження було причиною скорочення всесвітньої популяції предків сучасних людей до приблизно 10 тисяч індивидів. Виверження фактично знищило пітекантропів і зменшило популяцію людини розумної до критичної межі. Саме з цієї дрібки азійських сапієнсів пізніше розвинулися європейська (біла) та азійсько-американська (жовта) раси людини розумної. Представники обох мають споріднений, але дуже бідний генний набір. Це свідчить, що їхній спільний пращур пройшов крізь «пляшкове горло» розвитку популяції, мало не припинивши свого існування.