Український правопис

ТРЕНАЖЕР З ПРАВОПИСУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Вставні та вставлені конструкції (слова, словосполучення, речення)

Речення можуть ускладнюватися різними словами, словосполученнями й реченнями, які надають висловлюванню різних додаткових відтінків, зокрема виражають ставлення мовця до повідомлення, вказують на його джерело або ж подають різні додаткові зауваження, уточнення, роз'яснюючи речення в цілому або окреме слово в ньому.

Вставні та вставлені конструкції (слова, словосполучення, речення) належать до категорії слів, граматично, або синтаксично, не пов’язаних з іншими членами речення. Вони не є членами речення, не відповідають на жодне питання, не пов’язуються сурядним чи підрядним зв’язком з головними та другорядними членами речення, тому на письмі виділяються чи відділяються певними розділовими знаками, а в усному мовленні — відповідною інтонацією. Спільні властивості цих ускладнюючих компонентів речення полягають у тому, що значення їх має додатковий характер щодо семантики всього речення чи окремої його частини.

Вставні слова і речення

Вставні слова і речення виражають особисте ставлення мовця до висловлюваної ним думки.

Вставні слова і речення не несуть нової інформації, вони лише певним чином оцінюють, уточнюють основне повідомлення. Наприклад, маємо інформацію: Буде дощ. За допомогою вставних слів і речень цій інформації, не змінюючи її, можна надати різних відтінків:
1. Безумовно, буде дощ.
2. Здається, буде дощ.
3. Кажуть, буде дощ.
4. На жаль, буде дощ.
5. Майте на увазі, буде дощ.
6. Отже, буде дощ.

У реченні вставні слова і речення:

  1. 1) виражають упевненість або невпевненість у тому, що повідомляється: безумовно, безперечно, звісно, звичайно, справді, і справді, само собою зрозуміло, розуміється, певна річ, ясна річ, правду кажучи, сказати по правді, признатися, ніде правди діти, щоправда, смію запевнити, слово честі, я знаю, я певен, мабуть, може, а може, можливо, певно, напевно, очевидно, видно, здається, ймовірно, бува, сподіваюся, можна сказати, треба гадати, припустімо тощо;
  2. 2) вказують на джерело повідомлення: кажуть, як кажуть, каже, мовляв, повідомляють, за висловом..., за вченням..., на думку..., на мою думку, гадаю, по-моєму, по-вашому, пам’ятаю, чую, бачу тощо;
  3. 3) виражають задоволення чи незадоволення мовця: на щастя, на диво, на радість, на жаль, на сором, як на зло, як на лихо, як на гріх, нівроку, соромно казати, чого доброго, хвалити долю, нарешті тощо;
  4. 4) привертають, активізують увагу співрозмовника: чуєте, чуєш, знаєте, бач, бачите, погодьтесь, уявіть собі, майте на увазі, зверніть увагу, прошу вас, даруйте на слові, пробачте, між нами кажучи тощо;
  5. 5) вказують на порядок думок, зв’язок між ними, спосіб висловлення їх: по-перше, по-друге, нарешті, з одного боку, з другого боку, до речі, між іншим, крім того, а крім того, навпаки, отже, а отже, значить, таким чином, виявляється, власне (кажучи), наприклад, зокрема, взагалі, зрештою, так би мовити, одне слово, словом, коротше кажучи, повторюю тощо.

Вставні слова і речення не є членами речення, тобто не відповідають на жодне питання в реченні.


Вставні слова і речення в усній мові не завжди виділяються паузами, але на письмі обов’язково відокремлюються парними комами, рідше — тире.

Щоб правильно виділити їх, треба орієнтуватися як на їхнє значення, так і на деякі інші ознаки.

Лише вставними бувають слова мабуть, по-перше, по-друге, щоправда, крім того, а втім, отже, у середині простого речення однак, одначе і проте.

І, навпаки, ніколи не бувають вставними слова навіть, майже, приблизно, принаймні, все-таки, мовби, неначе, нібито (це частки в реченні) і, отже, не виділяються комами.

1. Мабуть, ніщо так не радує людський зір, як зримий результат роботи. (Ю. Мушкетик.)
2. Для нас у ріднім краї навіть дим солодкий та коханий. (Леся Українка.)
3. З борців насміхалася доля, зростала, проте [у середині простого речення], їх громада. (П. Грабовський.)
4. Сонце зайшло, проте [на початку простого речення] ще було видно. (О. Гончар.)
5. Злива тривала майже годину. (М. Трублаїні.)


Якщо в простому реченні, крім синтаксичного (підметово-присудкового) центра, є ще присудок (здається, кажуть, уявіть, треба гадати) або підмет і присудок (я знаю, я певен, ясна річ), то таке речення зі своїм центром слід без вагань виділяти.

Присудок вставного речення найчастіше буває виражений способовою формою дієслова (здається, розуміється, смію запевнити, сподіваюся, припустімо, як кажуть, чуєте, пробачте, знай, бач, прошу, мовляв, може), рідше — неозначеною формою дієслова в поєднанні з іншими словами (ніде правди діти, можна сказати, треба підкреслити, так би мовити, хвалити долю).

Без вагань виділяємо і вставні слова, що мають форму дієприслівникового звороту (правду кажучи, між нами кажучи, власне кажучи) або біля яких можна поставити слово кажучи, мовлячи (напевно, за висловом..., по-вашому, до речі, між іншим, власне, одним словом).

1. По вулиці йду і, здається, уперше розплющив я очі на світ. (О. Підсуха.)
2. Здається вічністю [присудок] буття маленька мить, перед якою навіть смерть безсила. (Л. Дмитерко.)
3. Буває, часом сліпну від краси. (Л. Костенко.)
4. Диво дивнеє на світі з тим серцем буває! (Т. Шевченко.)
5. В неволі тяжко, хоча й волі, сказать по правді, не було. (Т. Шевченко.)
6. Кажуть, весь поміст у пеклі з добрих замірів зложився! (Леся Українка.)
7. А тут, не тобі кажучи, ростуть дочки так швидко, наче на дріжджах. (І. Нечуй-Левицький.)


В інших випадках, щоб упевнитися, чи дане слово справді вставне, перевіряємо його питанням (спочатку знайшовши підмет і присудок). Якщо слово в реченні відповідає на питання — то воно не вставне і виділяти його комами не можна; якщо ж не відповідає — то воно вставне і його виділяємо комами.

Питання до слів ставимо такі:
як? — справді, взагалі, таким чином, навпаки, очевидно, безперечно, певно;
коли? — нарешті, зрештою;
як часто? — звичайно;
з якою метою? — на щастя.
1. Поки живий, я хочу [як?] справді жити. (І. Франко.)
2. Справді [це правда], добре сміється той, хто сміється останній. (М. Стельмах.)
3. Видно [присудок] шляхи полтавськії і славну Полтаву. (І. Котляревський.)
4. Видно [мабуть], було вже пізно, бо ніде по хатах не світилося. (Панас Мирний.)
5. Звичайно [само собою зрозуміло], вовкулаки — це химери. (М. Рильський.)
6. У комірчині [як часто?] звичайно стояли бідони з молоком. (Григорій Тютюнник.)

Вставлені слова і речення

Вставлені слова і речення вносять у речення побіжну чи додаткову інформацію. Залежно від того, як вставлені слова і речення вимовляються, їх виділяють парними комами, парними тире або дужками, їхня ж інтонація залежить від змісту і від волі автора.

У вставлених реченнях розділові знаки ставляться відповідно до загальних правил. У кінці їх крапка не ставиться, але може стояти знак оклику або знак питання.

Якщо вставлене речення вимовляється майже таким самим тоном, як і основне, то воно виділяється з обох боків комами.
1. Звали нашого діда, як я вже потім довідавсь, Семеном. (О. Довженко.)
2. Лишилася у нас, і зовсім це не хиба, глибока шана повсякчас — так! — до святого хліба! (М. Рильський.)

Якщо вставлені слова чи речення вимовляються підвищеним тоном, то вони виділяються з обох боків тире.
1. Є ж люди на землі, — а то б не варто й жити, — що крізь щоденний труд уміють і любити, і усміхатися, і мислити, й шукать. (М. Рильський.)
2. В щирім серці, в чесних грудях — вірю, знаю! — квіти є! (В. Симоненко.)
3. Годинник бив — що з ним? — зовсім не ту годину. (І. Жиленко.)

Якщо вставлена конструкція виділяється тире й уводиться в речення на тому місці, де за правилами вживається кома, то така конструкція виділяється з обох боків комами та тире: Не було ще такого літнього ранку, — хіба вже каміння з неба, — щоб дід Арсен, прозваний Бушлею, всидів дома. (Григір Тютюнник.)

Найчастіше вставлені слова чи речення вимовляються пониженим тоном. Тоді вони виділяються дужками.
1. Далеко-далеко (те знають хіба що лелеки) розкидала доля киптарики і сіряки. (Б. Олійник.)
2. У затінках попід гінкою ліщиною (рибалки тут щоосені вудлища собі ріжуть) прозоро-зелені шпичаки конвалій, кропива з-під торішнього листя пнеться (Григір Тютюнник.)
3. Він приїхав здалеку (із Індії). З найдавніших часів до нас дійшла традиція езотеричних (таємних, зрозумілих лише особливо посвяченим людям) знань. (Р. Фурдуй.)
4. Сфінкс (лев з крилами й головою жінки) — символ таємничості в багатьох народів стародавнього світу (а зараз використовується як мотив орнаменту). (Д. Білоус.)

Знайдіть і виправте у навчальних завданнях помилки.
(Як виконувати завдання)


ПЕРЕВІРИТИ
ПІДКАЗКА

ПЕРЕВІРИТИ
ПІДКАЗКА

ПЕРЕВІРИТИ
ПІДКАЗКА

ПЕРЕВІРИТИ
ПІДКАЗКА

ПЕРЕВІРИТИ
ПІДКАЗКА

ПЕРЕВІРИТИ
ПІДКАЗКА

ПЕРЕВІРИТИ
ПІДКАЗКА

ПЕРЕВІРИТИ
ПІДКАЗКА

ПЕРЕВІРИТИ
ПІДКАЗКА

ПЕРЕВІРИТИ
ПІДКАЗКА

ПЕРЕВІРИТИ
ПІДКАЗКА

Сподобалася тема?
Поділіться нею з друзями.

Інші вправи

Всі вправи
(На головну сторінку)

Розділові знаки в простому реченні

Тире в простому реченні

Розділові знаки при непоширених прикладках

Однорідні члени речення

Відокремлені члени речення

Звертання

Порівняльні звороти.
Розділові знаки при конструкціях з як, мов, наче.

Складне речення

Загальна характеристика складних речень.
Коми в складносурядному та складнопідрядному реченнях.

Інші розділові знаки в складносурядних, складнопідрядних і безсполучникових складних реченнях

Пряма мова і цитати